– Аріно, ти чого мені цього місяця гроші ніяк не переказуєш, уже двадцять восьме число, – голос матері звучав схвильовано

– Та те, що ти мені переказуєш, це крихти, як на них жити…

– Я переказую? – здивувалася Аріна. – А Віра? А Гліб?

– Давай не рахуватимемося, і закінчимо цю безпредметну розмову, – заявила мати.

– Дуже предметну! Зараз я подзвоню їм та з’ясую все! – Сердито заявила Аріна.

– Не треба, Аріно!

– Треба!

Мати спробувала відібрати в дочки телефон, а потім, не впоравшись із цим завданням, махнула рукою і сіла на диван зі словами:

– А… Гаразд… Роби, що хочеш…

…- Ні, Матвію, ну ти уявляєш?! Таке нахабство, – кип’ятилася Аріна, розповідаючи чоловікові про інцидент.

– Що тепер казати… Такі в тебе родичі, – філософськи зауважив Матвій.

– Вони такі, а мені що тепер робити? Відчуваю себе такою недолугою.

– Ну, що ти! – Матвій обійняв дружину і притис до себе. Аріна плакала. Їй було дуже прикро.

Коли її мамі Ользі Едуардівні виповнилося шістдесят два роки, вона змушена була піти на пенсію. Сидіти вдома вона не планувала ще років зо п’ять, збиралася працювати далі, тільки її організм вирішив інакше.

Незадовго до звільнення з роботи вона помітила, що часто спотикається. Права стопа не слухалася і безвольно звисала вниз, з кожним днем ​​все сильніше. Нога почала нестерпно боліти.

Невдовзі без палички Ольга Едуардівна ходити вже не могла, і у своїй ситуації пораділа, що пенсіонерам не потрібно відпрацьовувати два тижні після подання заяви. Звільнившись, жінка впритул зайнялася здоров’ям.

Ольга Едуардівна мала трьох дорослих дітей. Найстаршій Вірі було тридцять п’ять років, середній Аріні – тридцять і молодшому Глібу виповнилося двадцять сім. Усі діти жили окремо та мали свої сім’ї.

У Віри було троє синів – один малюк і двоє підлітків, в Аріни п’ятирічна дочка, а у Гліба однорічне маля, тож онуків у Ольги Едуардівни було багато. Не було лише чоловіка, він, на жаль, пішов із життя.

Ближче за всіх до матері жила Аріна. Вона допомагала значно більше, ніж брат і сестра, часто приїжджала до матері. Звичайно, дві години на дорогу в один кінець було чимало, проте добиратися їй було ближче, ніж Вірі чи Глібу.

В перший місяць після виходу матері на пенсію, Аріні довелося взяти на роботі відпустку і переїхати на місяць до неї, щоб допомагати.

Після походу по лікарях, з’ясувалося, що в Ольги Едуардівни запалився нерв на нозі і її чекало тривале лікування.

Поліклініка, в якій вона лікувалася, належала підприємству, тож вийшовши на пенсію, прикріплення до неї вона не втратила, що було дуже зручно.

– Який у нас завод добрий, дочко, – усміхалася Ольга Едуардівна, розмовляючи з Аріною. – У нашій чудовій медсанчастині й діагноз поставили, і лікування призначили, все безплатно!

– Потім і путівку обіцяли в санаторій, щоб повністю відновитися. А в простій поліклініці, що мені б запропонували? Нічого …

– Пенсія тільки хрінова у мене, хоч і завод хороший, але на моїй посаді медсестри зарплата у мене завжди була низька, от і вийшло те, що вийшло.

– Матері допомогти треба, – заявила Віра одного разу, коли все велике сімейство зібралося на дачі Ольги Едуардівни. Вони відзначали її одужання.

Ольга Едуардівна запросила дітей із сім’ями на шашлики, стояла чудова погода, літо, настрій у всіх був чудовий.

Вона займалася з онуками, показуючи їм свої посадки, які вже встигла зробити, ледь видужавши, і не була при розмові.

– А в чому допомагати? – не зрозумів Гліб. – З нею начебто вже все добре, одужала…

– Ех, мужики… – поблажливо подивилася на брата Віра. – Одужала, так, але жити на її крихітну пенсію нелегко. От я й подумала, може нам переказувати їй щомісяця по три тисячі?

– Для кожного з нас це гроші не великі, а їй підмога буде. Це добре, що лікування майже безплатно обійшлося, а якщо не дай Боже ще щось трапиться?

– Зуби пенсіонерам у їхній медсанчастині теж роблять безплатно, мати казала, – зауважив Гліб.

– А крім зубів? Може, трапиться всяке, – сказала Віра і помітивши, що мати з онуками наближається до веранди, де вони всі сиділи, додала: – Коротше, хто за?

– Я «за», – одразу озвалася Аріна.

– І я, – з певним сумнівом відповів Гліб.

– От і добре. Тільки нехай для матері це буде сюрприз, – усміхнулася Віра.

Аріна теж усміхалася. Ідея їй сподобалася. І Матвій, звісно ж, її підтримав. Вони добре заробляли, іпотеку нещодавно виплатили й три тисячі не були для них величезною сумою.

Сюрпризу не вийшло. Увечері того ж дня Ольга Едуардівна заявила, що дачу, мабуть, доведеться продавати.

– Ще рік, може, порадуюсь і все, грошей немає сюди їздити, все обробляти. Будиночок весь розвалився, дах руйнується, веранда, он, того й дивись, завалиться. Стовпи треба підправити… На це гроші потрібні, а де їх узяти?

Гліб відразу розповів матері, що вони задумали, і гаряче запевнив у тому, що дачу продавати не треба.

– Дякую вам, діти, – зворушилася Ольга Едуардівна і навіть трохи заплакала.

Наступні два роки Аріна, як тільки отримувала зарплату, одразу ж переказувала матері гроші. Вона раділа, що може допомогти, і на душі було приємно.

Вони часто переписувалися з матір’ю, але приїжджати не виходило. Заважало то одне, то інше. На новорічні свята дуже захворіла донька Аріни, Соня, і поїздка до матері не відбулася.

Аріна переживала, але мати написала їй, що Віра та Гліб приїжджали, відвідали її, і все добре. І побажала Соні якнайшвидшого одужання.

На роботі в Аріни справи йшли вгору, її підвищили на посаді, зарплата також зросла. Однак, щоб усе налагодити на новій посаді, Аріні довелося якийсь час затримуватися допізна й іноді виходити у вихідні.

І ось одного разу, коли настали свята, Аріна вирішила поїхати в гості до матері, на всі три дні, щоб побачитись та допомогти по господарству.

– Дякую, доню, втомилася, мабуть, – не жарт, у всій квартирі генеральне прибирання влаштувати! – сказала Ольга Едуардівна після того, як дочка нарешті все пропилососила, вимила та протерла. – Присядь, відпочинь.

– Нема коли сидіти, – усміхнулася Аріна, пов’язуючи кухонний фартух. – Хочу фарш тобі про запас накрутити, м’ясо купила, зараз розроблю… У морозилці в тебе порожньо зовсім! Ти хоч м’ясне їси? Рибу купуєш?

– Ой, дочко, яка риба, вона дорога, – відмахнулася Ольга Едуардівна. – Минтай уже коштує, як літак. А ми його взагалі кішкам раніше купували.

– Ну, і що, що дорого. Тобі й треба всього нічого. Треба добре харчуватися, бо захворієш, доведеться лікуватися, дорожче вийде. Чим же ти харчуєшся?

– Ну так… Нормально… – непевно знизала плечима Ольга Едуардівна і сіла на диван. – Просто цього місяця довелося дорогі ліки для суглобів купувати. Лікарка сказала, треба пропити. Минулого місяця прилад для вимірювання тиску зламався. Теж купувала. Позаминулого…

– Стривай… Ну гроші ж ми тобі переказуємо, мабуть, вистачило і на прилад, і на ліки, – не зрозуміла Аріна.

– Ой, та твої три тисячі відлітають, я й не помічаю…

– Мої?! – здивувалася Аріна. – А Гліб? А Віра?

Замість відповіді, Ольга Едуардівна, опустивши погляд, почала перебирати руками край пледа, що лежав поруч із нею на дивані.

– Мамо? – покликала Аріна. – Ну, що ти мовчиш?

Слово за слово, з’ясувалося, що всі два роки переказує гроші матері одна тільки Аріна. Ні Гліб, ні Віра жодного разу цього не зробили.

– Не можу я брати з них гроші. Я їм одразу сказала, не треба, не напружуйтесь! – Заявила Ольга Едуардівна. – Ти ж знаєш, у Гліба дитина маленька, дружина в декреті, він один працює.

– Навпаки, це я їм гроші кілька разів висилала. Віра не працює, вдома сидить котрий рік, домогосподарка, тільки чоловік у неї здобувач, у них завжди грошей немає.

– Але ж саме Віра запропонувала допомагати! – сердито подумала Аріна, але вголос нічого не сказала, а взяла телефон в руки й набрала спочатку номер сестри, а потім брата.

І з’ясувалося, що вони й не збиралися допомагати матері.

– Та з чого нам! – Безтурботно заявила Віра.

– А те, що мати на роботу влаштувалася, ти теж знала? – спитала Аріна.

– Звичайно! Це ж не секрет.

– Ну-ну… Не секрет, звичайно, – сердито бурмотіла Аріна собі під ніс, ідучи від будинку матері до автобусної зупинки, коли вона поїхала додому. – Для всіх, окрім мене.

Аріні було дуже прикро, адже, крім усього іншого, мати заявила їй, що пів року тому влаштувалася на роботу консьєржкою до сусіднього будинку. Щоб грошей вистачало.

Щоб не звертатися до дітей, адже їм не вистачає. А в Аріни з чоловіком дохід добрий, від них не зменшиться.

– Я розумію, що мати, і таке інше! – кип’ятилася Аріна, розповідаючи новини чоловікові, коли повернулася додому.

– Але ж все це сталося за моєю спиною! Це дуже неприємно. І тепер не знаю, що робити. Чи продовжувати їй допомагати? Чи припинити допомогу? Що?

Матвій спохмурнів і мовчав. Йому було прикро за дружину.

– Аріно, ти чого мені цього місяця гроші ніяк не переказуєш, уже двадцять восьме число, – голос Ольги Едуардівни звучав схвильовано. Вона вперше зателефонувала Аріні сама. Зазвичай було навпаки.

– Мамо. Я хочу, щоб і Віра з Глібом взяли участь, – спокійно промовила жінка.

– Так їм нема з чого! – нехитро заявила мати.

– Мені також. В мене на роботі проблеми. Начальство звинувачують у великих розкраданнях, на мене теж мало не повісили, але в мене, слава Богу, все чисто.

– Однак весь офіс лихоманить, до чого це все прийде, не знаю. Зарплату поки що не виплатили, чекаємо, – зізналася Аріна.

– А це, люба моя, відгукнулося тобі! Ти ж на матір накричала, психанула, поїхала, кинула. А в мене, між іншим, знову болить нога. Так! – схлипнула Ольга Едуардівна.

– Знов запалився цей нерв! Знаєш, які пекельні болі! Знову палицю свою дістала, ходжу шкутильгаю, як бабця стара, лікуюся, пігулки ковтаю. Добре робота сидяча.

– А ось це вже тобі відгукнулося, мамо, – сумно подумала Аріна. Але вголос нічого не сказала, а просто перервала розмову. Труднощі закінчаться, вона вірила в це.

Лише шкода, що неприємний осад залишиться назавжди. Переказувати матері гроші більше не хотілося. Або всі, або ніхто! Поки я зайняла таку позицію, а далі буде видно…

А ви як вважаєте, слушно міркує Аріна? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки!