– Бабусі доглядальниця потрібна, ми не потягнемо, це ж і твоя бабуся теж, допомагай з оплатою. – Я нічим не хочу допомогти. І не зобов’язаний

– Бабусі доглядальниця потрібна, ми не потягнемо, це ж і твоя бабуся теж, допомагай з оплатою, — зажадала дружина двоюрідного брата чоловіка.

– Я нічим не хочу допомогти, – відповів їй чоловік. І не зобов’язаний! Нехай твій чоловік другу роботу знайде, раз не тягнете доглядальницю.

Бабусю чоловік, м’яко кажучи, недолюблює, адже через неї він залишився без житла.

Мами чоловіка не стало одинадцять років тому, двокімнатну квартиру поділили між чоловіком та бабусею. Хоча бабуся неодноразово обіцяла хворій дочці, що претендувати ні на що не буде.

Тільки через бабусині обіцянки свекруха не переймалася заповітом, чи дарчою. На квартиру свекруха заробила сама, плюс усі аліменти, які отримувала на сина, туди вкладала.

Бабуся від спадщини не відмовилася, мало того, половину квартири вона подарувала двоюрідному братові чоловіка.

Він тоді пив та вів асоціальний спосіб життя, тож жити бабуся з ним більше не могла. Нічого кращого вона не придумала, як поселити його до свого онука, нині мого чоловіка Сергія.

Сергій сусідству не зрадів, але зробити нічого не міг. Бабуся робила з себе бідну та нещасну, якій хочеться жити спокійно.

Але потім маску скинула, і прямо заявила, що зі своїм майном вчинила так, як захотіла. Про обіцянку теж згадала, з таким формулюванням:
– Мало що я і кому обіцяла!

Сергій дивом уламав двоюрідного брата на продаж квартири. Довелося взяти іпотеку, щоб купити інше житло, а братик купив собі машину і повернувся до бабусі.

Спілкуватися із ними чоловік перестав. Може, за законом у діях бабусі та двоюрідного брата все нормально, але моральна сторона питання не така чиста.

Років три тому, братик чоловіка взявся за розум, майже пів року пролежав у лікарні, з усім зав’язав, там познайомився з жінкою, та одружився з нею.

Нас із чоловіком на весілля звали, але чоловік запрошення не прийняв. Він сказав братові, що вони чужі люди. Жінка, на якій одружився Сергіїв братик, кинулася грати в миротворця!

Вона дзвонила мені й чоловікові, писала нам у соцмережах, що минуле має залишатися в минулому, що треба забути про всі образи, й не втрачати зв’язку з рідними людьми.

Чоловік їй відповів, що з рідних людей у ​​нього тільки я, а бабусі та брата для нього не стало одразу після мами.

У бабусі зараз дуже погано з психічним здоров’ям. Препарати п’є, у психіатра спостерігається, але є проблеми. Про це повідомила дружина брата, написавши чоловікові з лівої сторінки.

Чоловік повторив, що бабусі для нього не існує. Дружина брата накатала простирадло: треба прощати, тоді самому житиметься легше.

Що він повинен відпустити образу, помиритися з бабусею і допомогти їй. Чоловік і цю сторінку кинув у чорний список.

Тепер ось цей дзвінок із лівого номера. На доглядальницю їм грошей не вистачає! Я цю бабусю жодного разу в очі не бачила, і добре, бо плюнула б у її обличчя від душі.

І чоловік має рацію: нехай братик продає машину, куплену на гроші з продажу квартири свекрухи, нехай шукає другу роботу, хай хоч на органи себе розпродає — це не наші проблеми! Що бабуся посіяла, те й пожинає! Ви зі мною згодні?