Бабуся довго не погоджувалась віддавати квіти доньці. Квіти, яких довкола мільйон, але ці … Ці найкращі! Ці – онук подарував

Сергій уже досить довго ходив по квітковому магазину. Бордові троянди, жовті тюльпани, білі лілії, квіти у горщиках та вазах, зібрані в розкішні, витончено прикрашені букети на будь-який смак. Але Сергій розгублено м’явся.

Він пам’ятав, що розмова з Оксаною про квіти була, але її зміст він пригадував важко.

Вона точно говорила, що якісь із них вона терпіти не може, зате інші просто обожнює, і готова дивитися на них нескінченно.

Але говорила за першого знайомства вона багато, а Сергій був в ейфорії й від нового знайомства, і від випитого в кафе ігристого, і від самої Оксани.

Він завжди був промовистий, але цього разу чомусь безглуздо кивав і милувався прекрасною дівчиною, її довгим прямим волоссям, гарним вигином шиї, та милими ямочками на рожевих щоках. Може це і є кохання?

І яка там різниця, що вона говорила! Вечір був чудовий! І ось зараз, як не намагався, згадати її уподобання він не міг.

– Подивіться, які у нас гербери! Ви таких ніде не знайдете! Нині не сезон. Це особливий сорт!

Він уже поспішав. Потрібно було вирішити, що брати. Якесь рішення ухвалити…

І ось, як завжди, у невідповідний момент, коли він уже зібрався його озвучити, пролунав дзвінок від матері. Останнім часом вона дзвонила надто часто.

– Ну що, Сергію, не вирішив? Адже п’ятниця, може, приїдеш на вихідні?

– Ні, мам, справи…

– Ну зовсім погана бабуся, чекає тебе, все на двері дивиться, питає.

– Мам, вибач, справді, багато справ…

Сергій швидко попрощався. Мама просила приїхати в рідне селище, де жила вона разом із його бабусею. Вже не вперше дзвонила, тому у Сергія накопичувалося роздратування.

Ну що там із бабусею? Хворіє давно… стара… Ну, не кидати ж усе і сидіти біля них невилазно. Є й свої справи! Ох і справи!

І торкалися вони якраз нового знайомства. Сергій вже мріяв, відчував і робив все можливе, щоб мрії здійснилися.

Якщо сьогодні побачення пройде добре, то вже завтра можна запросити Оксану за місто. Сергій уже знає куди. Є дуже затишне містечко тут неподалік – на базі відпочинку.

Зрештою, мама давно хоче, щоб особисте життя сина було влаштовано, ось він і займеться цим. Аби тільки згадати, які квіти любить Оксана! Ну що ж це таке? Що за пам’ять!

А взагалі, всі ці жіночі штучки запам’ятовувати не хотілося. Невже це так важливо? Продавчиня втомилася пропонувати, й вже мовчки спостерігала за нерішучістю хлопця.

«Здається, Оксана щось говорила про колючки троянд … Мабуть, троянди брати не треба”!

І Сергій узяв букет із рожево-білих великих герберів. Зрештою, це просто знак уваги, просто букет. Потрібно було бігти на роботу – закінчувався обід.

Зустрічалися вони біля нового міського фонтану. Сергій спізнювався, несподівано затримало начальство. Позапланова нарада. Здається, йому “загрожувало” підвищення.

Він зателефонував – попередив Оксану, що затримається, та вимкнув звук. Під час наради беззвучно дзвонила мама, Сергій слухавку не взяв, і справді не міг.

А потім на всіх газах помчав на побачення. У піднесеному настрої він припаркувався біля місця зустрічі, й майже бігцем з’явився біля фонтану, тримаючи в руках гербери.

Оксани ніде не було. Він озирнувся, пройшовся площею, і набрав її номер. Слухавку ніхто не взяв.
Сергій сів на лаву. Можливо і вона спізнюється?

Сергій згадав, що так і не передзвонив матері, але набирати не став – раптом у цей момент йому зателефонує Оксана. Але дзвінка не було. Хвилин за десять він знову їй набрав.

На цей раз Оксана слухавку взяла.

– Оксанко, ти де? Я вже чекаю на тебе.

– Я знаю. Я в кафе навпроти, на другому поверсі, давно тебе бачу.

– Справді? – Сергій шукав очима у вікнах кафе свою подругу, але не знаходив. – Я не бачу. Може, спустишся? Або …

– Ти спізнився, – перебила вона його.

– Так, Оксано, вибач. Але ж я дзвонив, так вийшло, начальство….

– І квіти!

– А що квіти? – не зрозумів Сергій.

– Ти навіть не пам’ятаєш, які я люблю квіти!

– Оксано, їх просто не було!

– Троянд? Ти не пам’ятаєш, що я люблю троянди? Вони скрізь є! Я тобі стільки говорила про мої улюблені троянди. А ти…

– Я виправлюсь! Я зараз зайду, і знайду тебе.

І Сергій зайшов у кафе. Оксана була в самому кінці зали. Вона сиділа, відвернувшись до вікна.

Сергій тихенько підійшов і, не сміючи вручати злощасний букет, поклав його просто на стіл. Оксана навіть не глянула.

Сергій завжди був промовистим, ось і зараз, відчуваючи свою провину, застосував всі свої навички чарівності, щоб її загладити.

Йому здалося, що він свого домігся. Оксана вже посміхалася. Вони випили кави, і вирушили до виходу, на букет Оксана навіть не подивилася.

– Ви забули букет, – їх наздоганяла приємна юна офіціантка.

– А це вам! – відповів з усмішкою Сергій.

– Ой, дякую, – дівчина здивувалася, але з усього було видно, що залишилася задоволена.

Але Оксана знову засмутилася.

– Оксано, я зараз куплю тобі величезний букет троянд!

– Дякую, – процідила вона, – вже не треба. Вистачить на мене сьогодні квітів!

Вони спускалися сходами. Сергій йшов за образливою подругою. І ось знову – дзвінок від матері.

– Вибач, я, напевно, не вчасно?

– Ні, чому мам, дуже вчасно. Я приїду. Завтра приїду.

Цього вечора вони розлучилися з Лесею легко. Сергій уже зрозумів, що вони більше не зустрінуться. І ось він уже гнав серед знайомих полів.

А там, у полях, аж до обрію – нескінченне різномаїття квітів. Воно наповнене життям, воно таке дзвінке і повітряне, таке бурхливе під подихом вітру.

Сергій зупинився і спустився туди – у цей багатобарвний океан. Як акуратний продавець у квітковому магазині, він ретельно вибирав ті квіти, які йому сподобалися.

Він достеменно знав: ті, до кого він їде, будуть раді його вибору, тут він не помилиться. А коли переступив поріг будинку, поділив букет на дві частини.

Мама сяяла і цілувала його в обидві щоки, а бабуся…

Бабусю посадили. Тремтячими руками в синіх прожилках вона взяла простягнутий букет, потім помацала його однією рукою, ледве торкаючись – зір підводив.

Як давно їй не дарували квіти!

Вона злегка занурила обличчя в букет, і всім своїм, як і раніше, молодим нутром вдихнула ті самі пам’ятні аромати юності, які давно ховалися десь у свідомості, а тепер вийшли звідти, на поклик запаху полів, вийшли й стрепенули душу.

Вони витягували назовні не просто спогади, а саме відчуття цих спогадів, очікування нового, та світлого сьогодення. Як же добре! Життя триває, життя триває у її онучку.

Сергій сів поруч із бабусею, та поклав голову до неї на коліна. А вона гладила його, боячись пом’яти букет, який дбайливо тримала…

Сергій лежав і думав, що обов’язково зустріне свою дівчину, дуже схожу на цих двох його улюблених жінок. І любитимуть вони один одного так, як вміли любити один одного його дід та бабуся, його батьки. Головне – вчасно це відчути.

Бабуся довго не погоджувалась віддавати квіти доньці.

– Стривай-но … Налий води спочатку … та колодязної … та вазу широку … так акуратніше … постав сюди … дивитися буду …

Квіти, яких довкола мільйон, але ці … Ці найкращі! Ці – онук подарував!
Даруйте квіти мамам та бабусям! Вони будуть раді будь-яким квітам, аби від щирого серця!.. Слушна порада?