Бабуся не для всіх…

Сподіваюся, у вас буде хлопчик, – свекруха поставила кухоль на блюдце і пильно подивилася на Ганну.

Ганна посміхнулася, але відчула легкий укол роздратування. Вона була ще на ранніх термінах, і стать дитини залишалася загадкою, але вже тоді Лариса говорила про це так, ніби інший варіант навіть не розглядався.

– Головне, щоб дитина була здоровою, – спокійно зауважила Ганна.

– Ну, звичайно, але все ж таки… – Лариса зітхнула і похитала головою. – Сини – це серце сім’ї, її продовження, носії прізвища, – з гордістю додала вона.

Ганна тоді не надала цим словам значення. Вона подумала, що Лариса просто любить своїх синів і трохи ідеалізує їх, як будь-яка мати. Але коли вони з чоловіком дізналися, що чекають на дівчинку, реакція свекрухи її здивувала.

Після цієї новини Лариса похмуро кивнула і сказала:

– Отже, наступного разу буде хлопчик.

Ганна чекала на привітання, хоча б чергової посмішки, але… нічого. Здавалося, для Лариси ця новина була розчаруванням, а не приводом для радості. Наче Ганна зробила спробу і зазнала невдачі, не підгадавши стать дитини.

– Це ж чудово! – Спробував згладити ситуацію чоловік. – Дівчата теж чудові, мамо. Це маленькі принцеси.

– Звичайно, – пробурмотіла Лариса, але в її голосі не було щирості.

Після цієї розмови Ганна довго не могла позбутися неприємного осаду. Вона намагалася заспокоїти себе: ну подумаєш, жінка трохи консервативна, хоче продовжити свій рід, нічого страшного. Все зміниться, коли вона побачить онучку.

Але після появи дівчинки Лариса навіть не прийшла на виписку.

– Ой, у мене на роботі завал, не можу відпроситись, – зовсім буденно сказала вона телефоном.

Зате коли через рік друга невістка оголосила, що чекає на сина, Лариса тріумфувала. Вона купувала майбутньому онукові пінетки, костюми, приносила невістці вітаміни та допомагала грошима.

Після появи онука на світ, свекруха прилетіла в лікарню в перших рядах із величезним пакетом подарунків.

Ганна тоді вперше відчула справжню образу. Але їй все ще хотілося вірити, що згодом щось зміниться.

Проте змінилася лише кількість дітей. Тепер у Ганни було дві дочки. Обидві страждали від нестачі уваги з боку свекрухи.

– Бабуся, а ти привітаєш мене та Лізу з жіночим святом? – спитала старша онука, стискаючи в руках намальовану для Лариси листівку.

Ганна завмерла, уважно спостерігаючи за реакцією свекрухи. Лариса відірвалася від кухля чаю, кинула швидкий погляд на онука і байдуже знизала плечима.

– Ви ще маленькі, – вимовила вона суворим тоном, що не терпить заперечень. – Ось коли виростете, вийдете заміж, тоді чоловіки вас і привітають. Або сини.

Усередині все стиснулося. Її дочки стояли перед бабусею з променистими очима, чекаючи хоча б теплих слів чи похвали за листівки. Але Лариса навіть не подумала посміхнутися, подякувати їм за старання.

– Цікаво, а чому ти тоді привітала Даню та Ваню із Днем з Днем всіх закоханих? Вони теж ще маленькі, – в голосі Ганни прозирав ледь приховуваний гнів.

Лариса підняла брови, ніби її застали зненацька, але відразу знайшлася.

– Це інше, – махнула вона рукою. – Хлопчиків можна балувати, а дівчатка мають бути скромними.

Ганна перевела погляд на чоловіка, але той лише зітхнув і заплющив очі. Він все розумів, проте не хотів сваритися з матір’ю, та влаштовувати сцену на сімейній вечері. Але для Ганни цей момент став крапкою кипіння.

Вона давно зауважила, як Лариса виділяє хлопчиків у сім’ї. Сини дівера були для бабусі радістю, гордістю, улюбленими онуками.

Їм вона дарувала дорогі іграшки, купувала одяг, запрошувала до себе на вихідні. З доньками Ганни такого не було. Верх щедрості – дешеві цукерки.

Коли невістка вдруге була при надії, Лариса говорила лише про те, що цього разу точно має бути хлопчик.

Вона навіть не питала, як почувається Ганна, чи не переймається. Її цікавило лише одне: чи з’явиться нарешті «спадкоємець».

Коли з’ясувалося, що знову буде дівчинка, реакція свекрухи була передбачуваною.

– Така доля, – без особливого ентузіазму сказала вона, ніби виносячи вирок. – Шкода, звичайно.

Ганна тоді промовчала, хоч усередині все рвалося на частини від образи. Але тепер, коли її діти самі помітили несправедливість, терпіти це далі вона не збиралася.

Невістка піднялася з-за столу, забрала у дочок їхні листівки й спокійно сказала:

– Дівчата, ходімо. Ми привітаємо ту бабусю, яка справді вас любить.

Лариса здивовано насупилась.

– Ти куди зібралася? Ми тільки почали пити чай.

Ганна подивилася на неї з легкою усмішкою, але в голосі чулися зухвалі нотки.

– До моєї мами. Вона завжди рада бачити онучок, попри їхню стать!

Лариса хотіла щось сказати, але Ганна вже допомагала дочкам одягатися. У цей момент невістка ухвалила остаточне рішення.

Якщо одна бабуся не хоче спілкуватися з її дітьми, вона не нав’язуватиметься. У її дівчаток є інша бабуся, яка щиро любить їх і не вважає другорядними.

З того часу Ганна не спілкувалася зі свекрухою. Вони просто безболісно обірвали зв’язок. Все було тихо до одного дня.

Ганна зауважила, що з Ігорем щось не так, ще коли він зайшов у квартиру. Зазвичай, після візиту до батьків він був або спокійним, або трохи роздратованим.

Але сьогодні в його рухах читалася якась дивна загальмованість. Він мовчки зняв куртку, повільно пройшов на кухню і сів за стіл, обхопивши голову руками.

– Щось сталося? – обережно спитала Ганна.

Ігор підняв на неї важкий погляд, потім видихнув і похитав головою.

– Мама… Вона… – він на секунду замовк, насилу підбираючи слова. – Вона сказала, що мені потрібно зробити тест на батьківство.

Ганна моргнула, не відразу розуміючи сенс почутого. Це ж абсурд!

– Що?

– Вона впевнена, що дівчатка не від мене, – Ігор похмуро посміхнувся.

Серце калатало в грудях. У голові не вкладалося, як літня, здавалося, інтелігентна жінка могла сказати таке.

– Ти нічого не плутаєш? – її голос пролунав напружено. – Може, ти щось не так зрозумів?

– Хотілося б, – він стиснув руки в кулаки. – Вона заявила, що «в їхньому роді дівчатка майже не з’являлися на світ», а тут одразу дві. Виходить, ти мені зраджувала. За її логікою.

Ганна різко видихнула, почуваючи себе так, ніби її облили крижаною водою.

– Це марення. Це просто… – вона почала нервово міряти кухню кроками. – Як взагалі можна додуматися до такого? А на мій рід вона уваги не звернула? Недолуга!

Ігор провів рукою по обличчю та подивився на дружину.

– Я теж був шокований. Сказав їй, що це абсолютна нісенітниця, що я ні на мить не сумніваюся в тобі. Але вона не відставала. Повторювала, що «треба переконатися», що їй «спокійніше буде».

Ганна схопилася за спинку стільця, намагаючись вгамувати тремтіння в руках.

– Це … Це вже не просто виділення улюбленців. Це якась маніакальна одержимість.

– Я сказав, що не збираюся слухати це марення, розвернувся і пішов, – голос Ігоря був твердим, але в очах читалося розчарування у своїй матері.

– Розумієш, я завжди знав, що мама не в захваті від того, що у нас дівчатка. Але я не думав, що вона може опуститись до такого.

Ганна повільно сіла назад на стілець і подивилася на чоловіка.

– Вибач, але я не хочу більше з нею спілкуватися, – тихо, але впевнено промовила вона.

Ігор довго дивився на неї, потім кивнув головою.

– Я розумію. І я з тобою згоден. Але… Якось все не правильно.

Поміж ними повисла важка тиша. У ній звучав мовчазний остаточний вирок. Це вже не просто образа, не роздратування від несправедливості. Це була витівка, після якої вже не було дороги назад.

Ганна дивилася на Ігоря і бачила, що він сам не до кінця усвідомлює, як ця розмова з матір’ю змінить їхнє життя.

Він все ще сподівався, що все можна виправити, що Лариса просто спіткнулася, сказала щось безглузде в запалі.

Але Ганна знала: це не помилка, та не випадковість. Це було її справжнє ставлення до невістки та внучок, що ретельно приховувалося за зовнішньою ввічливістю.

– Я не забороняю тобі спілкуватися з нею, – поспішила попередити Ганна. – Це твоя мати, і ти сам вирішуєш, чи треба тобі говорити з нею. Але я більше не хочу мати нічого спільного із цією жінкою.

Ігор кивнув, але виглядав розгубленим.

– Ти не хочеш дати їй шанс? Не зараз, звісно.

Ганна натягнуто посміхнулася, не вірячи своїм вухам.

– Шанс? Після того, що вона сказала? Після того, як вона роками вдавала, що наших дівчаток не існує? Ні, Ігорю.

– Мені нема чого з нею обговорювати. Я не збираюся знову вести дітей до неї. Дівчатка починають помічати це, їм боляче.

Ігор зітхнув і стиснув перенісся. Він був людиною, яка звикла вирішувати все миром, але цього разу навіть здогадувався, що ніякого миру вже не буде.

Минули тижні, потім місяці. Лариса кілька разів намагалася зателефонувати, але Ганна не брала слухавку.

Якщо вірити Ігореві, його мати навіть не питала про онучок. Усі її спроби спілкування зводилися до скарг на «невдячну невістку».

Ганна більше не чекала від неї нічого. Вона не намагалася пояснити, не сподівалася на зміни. Просто прибрала Ларису зі свого життя, щоб та не отруювала життя її сім’ї.

Внучки росли у любові та турботі. Бабуся і дідусь з боку Ганни, душі в них не чули, і дівчата не відчували нестачі уваги.

Лариса ж опинилася там, куди сама себе поставила – осторонь. Тепер їй залишалося сподіватися лише на онуків. Ну і прапор їй в руки! Як кажуть, вік мак не родив, і голоду не знали…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.