Батьків не влаштувало, як мій чоловік розпорядився спадщиною батьків, тепер влаштували йому бойкот і не спілкуються

У моїх батьків дуже сильно зіпсувалися стосунки з моїм чоловіком. Вони вважають, що той насамперед має думати про власну сім’ю, а не про сестру.

У чоловіка своя правда, він себе винним не вважає. Я ж одразу від цього питання відсторонилася, бо спадок не мій, не мені їм і розпоряджатися.

Тим більше, що чіткої позиції у мене щодо цього немає. Начебто і прикро, що чоловік так вирішив, адже, якби він вирішив інакше, і нашій з ним сім’ї було б жити легше.

А якщо подивитися з іншого боку, то його сестрі живеться важче, тому й спадок їй був потрібніший, ніж нам. Тож виходить, що чоловік усе правильно зробив.

У моїх батьків думка однозначна – чоловік повинен думати насамперед про свою дружину і дітей. Тому вчинок чоловіка вони називають не інакше, як “шляхетним ідіотизмом”. А з такою людиною їм не хочеться спілкуватися.

Минулого року в чоловіка не стало батьків. Вони обидва тяжко хворіли, тож такий фінал був очікуваний. Спочатку пішла мати, а за три місяці після неї й батько.

Свекруха та свекор хворіли і їм було важко вже доглядати за собою, тому і я, і чоловік, і його сестра їздили допомагати. Прибирали, готували, привозили продукти, ліки, супроводжували до лікарні, допомагали помитися.

Звісно, ​​основні турботи лягали на нас із чоловіком, тому що сестра має двох дітей, які теж вимагають її уваги. Обидві дитини ще ходять до дитячого садка, тому уваги вимагають майже постійної.

Сестра вийшла заміж та майже одразу після появи дітей розлучилася, тепер одна тягне двох діточок. Рідня допомагає в міру сил, але з усієї рідні лише батьки були та брат. Від батьків допомоги мало, ми з чоловіком намагалися підтримати у міру можливостей.

Жила сестра на орендованій квартирі, тому що у батьків була двокімнатна, а куди тягнути дітей до хворих літніх людей? Та й запах у квартирі стояв специфічний, як у лікарні.

Ми теж орендуємо житло, але у нас із чоловіком поки що немає дітей, ми накопичуємо на іпотеку. І будемо збирати далі, бо коли настав час ділити спадщину, чоловік відмовився від усього на користь сестри.

Їй відійшла квартира батьків та дача. Собі чоловік забрав лише батьківську колекцію монет, яка жодної особливої ​​цінності не представляє, але вони разом її збирали, тож це більше пам’ятка для душі.

Мої батьки, коли про це довідалися, не стали соромитися у висловлюваннях, сказали все, що вони думають про його недоречне благородство.

– Добре придумав, зятю! Сам гол як сокіл, зате з панського плеча скинув і дачу, і квартиру сестрі. А самі ще років п’ять будете збирати на іпотеку, потім ще років тридцять її платити!

Чоловік не став пояснювати, просто встав, зібрався і вийшов. Я пішла слідом, мені моралі батьків теж слухати не хотілося. Мені мама вже весь телефон обірвала своїми гнівними повідомленнями.

Раніше чоловік із батьками спілкувався нормально, а тепер ні він із ними не горить бажанням бачитися, ні вони з ним. Мені взагалі мама заявила, що з таким чоловіком можна запросто піти по світу, так що мені слід подумати, чи не варто піти з цього шлюбу, поки дітей немає.

Через чоловіка лаюся з батьками і я, бо без нього приїжджати до них на свята я не хочу, а мого чоловіка вони не хочуть бачити, як і він їх.

Від мами з татом лише постійні закиди сиплються, які слухати вже набридло. Так, чоловік міг зробити інакше, але зробив так, як зробив.

Це його спадок та його вибір. Зрештою, спадок не в карти програв, не на секту відписав, а віддав рідній сестрі, якій самій було б важче заробити на квартиру.

Ми ж продовжуємо просто жити за тим планом, який ми мали до того, як не стало його батьків. Збираємо на іпотеку, сплануємо дітей, а далі розберемося.