– Батько Сергія явно до мене залицяється! Сьогодні взагалі на вечерю запросив! – Не знаю, що робити, мамо. Спочатку хотіла Сергію все розповісти, а потім подумала, а що, як він звинуватить мене в усьому

Ось уже три місяці Тетяна літала на крилах. Нічого дивовижного – дівчина закохалася.

Про такого парубка, як Сергій, вона мріяла все життя. Добрий, уважний, чуйний. І дуже симпатичний.

Але найголовніше – він відповідав Тетяні взаємністю!

Нещодавно познайомив її із батьками. Таня зрозуміла: незабаром буде пропозиція і, звичайно, дуже зраділа.

Вона вже мріяла про весілля, малювала у голові картинки сімейного життя, і раптом…

Тетяні зателефонував батько Сергія, Вадим Леонідович:

– Тетяно, – почула дівчина в слухавці м’який, монотонний голос, – ти о котрій закінчуєш?

– Щось трапилося, Вадиме Леонідовичу? – розгубилася Тетяна. Вона вже давно помітила, що батько Сергія поводиться з нею дуже дивно.

То обійме без жодного приводу, як це було на пікніку, куди Сергій привозив її у вихідні. То подивиться так, що вона не знає, куди подітися.

То так поцілує, коли вони із Сергієм заходять у гості, що Тетяні здається, ніби вона зробила щось погане.

А квіти? Він же постійно дарує їй квіти! Дружині, звичайно, теж дарує, але до чого тут Тетяна?

– Нічого не трапилося, – лагідно відповів Вадим Леонідович, – просто я хотів запросити тебе на вечерю.

– Коли? – Видихнула Тетяна.

– Сьогодні.

– Ой, а я сьогодні не можу, – Тетяна складала версію на ходу, – у мене мама захворіла, тож я в аптеку і відразу додому.

– Мама – це святе, – з досадою промовив Вадим Леонідович, – що ж, відкладемо нашу зустріч до зручнішого часу?

– Так, звичайно, – зраділа Тетяна, попрощалася і поклала слухавку.

– Що це було? – гарячково думала вона, – яка вечеря? Він що не розуміє хто я? Я ж зустрічаюся із його сином! Як таке взагалі можливе?

Думи думами, але треба було щось робити. Запитання – що? Тетяна голову зламала, продумуючи варіанти, але так нічого й не вигадала.

Вирішила порадитись з мамою. Вона у Тетяни – жінка молода, сучасна, не те що деякі. Он нещодавно з відпустки повернулася – якісь річки підкоряла.

Тетяна ніколи не розуміла цього маминого захоплення – сплавлятися гірськими річками. Стільки ризику! А мама – хоч би що. Щаслива приїхала, що відпочила…

Вона точно щось порадить.

– Мамо, у мене проблеми, – почала Тетяна з порога, треба поговорити.

– Треба так треба, – Ірина ніколи, з самого раннього дитинства, не відмовляла дочці у спілкуванні, – викладай.

Збиваючись, насилу підбираючи слова і чомусь червоніючи, Тетяна розповіла матері про те, що батько Сергія явно до неї залицяється. Сьогодні взагалі на вечерю запросив.

– Не знаю, що робити, мамо. Спочатку хотіла Сергію все розповісти, а потім подумала, а що, як він звинуватить мене в усьому?

– Потім думала про Сергієву маму. Але це теж – так собі варіант. Мама у Сергія чудова, не хочеться її засмучувати.

– Можна Вадима Леонідовича послати у грубій формі, але як потім з ним спілкуватися? Коротше – катастрофа! Що робити?

– Ясно, – мама посміхнулася, – давай на кухню. Ти, мабуть, голодна?

– Мамо! Я тобі серйозні речі говорю, а ти про їду! Та мені кусок у горло не полізе!

– Ще і як полізе, – засміялась мама, – там твої улюблені голубці.

– От як це у неї виходить? – розмірковувала Тетяна, поки мила руки, – що б не трапилося, вона абсолютно спокійна, посміхається, ще й жартує.

Уплітаючи голубці, дочка уважно слухала, що каже мати:

– Значить так, люба моя, – ласкаво почала Ірина, – про маму Сергія – забудь. Вона – остання людина на землі, яка стане на твою сторону.

– Те, що ти Сергію досі нічого не сказала, – це правильно. Тебе він знає три місяці, батька все життя. Як гадаєш, кому він швидше повірить?

– А якщо не повірить – все одно сумніватиметься. Тому Сергія з команди присвячених також видаляємо.

– Залишається Вадим Леонідович. Ось із ним і треба розбиратися.

– Але як, мамо?

– Почнемо з того, що зустрітися тобі з ним таки треба.

Тетяна зробила великі очі:

– Навіщо?

– А для того, щоб розставити всі крапки над “і”. Ти ж не будеш щоразу казки вигадувати, щоб з ним не зустрічатися.

– Крім того, він може подумати, що ти собі ціну набиваєш, фліртуєш, так би мовити. Тому, запропонуй йому зустрітися в кафе, вдень, під час обідньої перерви. Це буде правильно. І зустріч відбудеться, і жодної романтики.

– Припустимо. І що я скажу?

– По-перше, жодних питань у лоб, типу, чого ви від мене хочете? По-друге, Вадим Леонідович повинен зрозуміти, що ти бачиш у ньому тільки майбутнього свекра.

– Легко сказати, – хмикнула Тетяна.

– Запам’ятай добре, – продовжувала мама, – скажеш йому, що дуже любиш Сергія. Що відколи ви познайомилися, інші чоловіки припинили для тебе існувати. І що ти дуже рада, що в тебе буде такий свекор, як Вадим Леонідович.

– Круто! – Вигукнула Тетяна, – тільки до чого такі складності?

– А що, якщо тобі все це здалося?

– Мамо!

– Ні, справді. Уяви, що твої підозри – це лише твої домисли. Тоді, якщо ти почнеш висловлювати претензії прямо, ти не тільки зганьбишся, а й зіпсуєш стосунки з людьми, в сім’ю яких збираєшся увійти.

– Ну так, – погодилася Тетяна.

– Тому зроби, як я говорю, і буде тобі щастя. А щоб остаточно відсторонитися від свекра, заздалегідь обговори з Сергієм, що ви після весілля житимете окремо.

І ще: із Вадимом Леонідовичем треба звести спілкування до мінімуму. Принаймні на якийсь час. Тобі треба заспокоїтись. Інакше, ти сама того не бажаючи, можеш спровокувати його… Ну, що, допомогла я тобі?

– Не знаю, мамо, я спробую…

За кілька днів Вадим Леонідович знову зателефонував. Тетяна сказала, що зустрітися увечері не зможе, оскільки мама ще хворіє, але буде дуже рада, якщо зустріч відбудеться прямо сьогодні у кафе поряд із її роботою.

Вадим Леонідович погодився.

Коли Тетяна зайшла в кафе, він уже сидів за столиком біля вікна. Побачивши дівчину, чоловік підвівся, вийшов назустріч. В руках у нього був невеликий, але дуже гарний букет.

– Маєш чудовий вигляд, Таня, – ласкаво промовив він, – нарешті ми зустрілися. А то я вже думав, що ми не встигнемо.

– Не встигнемо що? – зніяковіла Тетяна.

– Як що? У Сергія наступного тижня перший серйозний ювілей. Чверть століття! Ми з матір’ю хочемо йому свято влаштувати. Сюрприз.

– От і вирішили, що ти дівчина сучасна, краще знаєш, як тепер молодь веселиться. І подарунок допоможеш вибрати. Крутий. Так, здається, у вас кажуть? Ну то як? Допоможеш?

– Звісно!

– А як же мама? Вона вже зможе сама побути?

– А ми і її залучимо! Вона у мене знаєте яка? По гірських річках сплавляється! І фантазія в неї – ого-го!

– От і чудово! – Вадим Леонідович широко посміхнувся, – ой, заговорив я тебе, ти ж голодна!

– В офісі перекушу! – Тетяна підвелася, – я піду?

– Іди, доню…

Тетяна йшла і відчувала, як її щоки зрадницьки порожевіли з декількох приводів. Від сорому, що вбачала в увазі свекра підступні мотиви.

А ще від задоволення, що вона помилилася і, що з її думкою рахуються. І треба ж такій маячні в голову прийти?

Можливо, так і повинні поводитися чоловіки, але це все одно її напружує. А ви як вважаєте, така увага прийнятна, чи він перегинає палицю?

Пишіть свої думки в коментарях, діліться, якщо сподобалося. Ставте вподобайки.