Батьки чоловіка не захотіли допомогти нам із покупкою квартири, натомість машину нову собі купили

Батьки мого чоловіка справжні скнари! Я не скажу, що вони купаються в грошах, але живуть набагато краще за більшість людей їхнього віку.

Свекор зараз на пенсії, він колишній військовий. Свекруха теж на пенсії, але має пасивний дохід: вона здає в оренду комерційне приміщення та отримує за це непогані гроші.

Батьки чоловіка мешкають у приватному будинку, який вони будували самі. Кілька разів на рік вони подорожують за кордон, люблять влітку з’їздити до якогось пансіонату чи санаторію, взимку обов’язково їдуть кудись покататися на лижах.

Мій чоловік – єдина дитина у сім’ї. Тому я була ще більш здивована, коли зрозуміла, що його далеко не бідні батьки не хочуть допомогти йому купити своє житло.

Коли я виходила заміж, знала, що мій майбутній чоловік із досить заможної родини. Його батьки пропонували нам жити разом з ними, в будинку було достатньо місця для ще однієї сім’ї, але ми захотіли жити окремо.

Я вважаю, що дорослі діти мають жити окремо від батьків. Так після весілля ми почали жити на орендованій квартирі.

Головною нашою метою стало придбання власного житла. Ми з чоловіком багато працювали, намагалися стримувати витрати, навіть не поїхали нікуди на медовий місяць, щоб відкласти гроші на початковий внесок.

За два роки ми змогли накопичити пристойну суму. Зробивши деякі розрахунки, чоловік припустив, що ще через пару років ми зможемо накопичити на покупку своєї квартири без іпотеки.

– Мої батьки ніколи кредитів не брали. Навіщо влазити в борги, якщо ми й самі можемо накопичити? – сказав чоловік.

Я не стала його переконувати. Тоді я подумала, що без іпотеки буде краще. Швидше накопичимо, тоді швидше житимемо повним життям і ні в чому собі не відмовлятимемо.

Батьки чоловіка чудово бачили, що ми багато працюємо заради кожної копійки, відмовляємо собі практично у всіх великих покупках та поїздках.

Проте вони ніколи не пропонували нам абсолютно жодної фінансової допомоги. Якоїсь миті свекруха стала нас розпитувати, коли ж ми їм подаруємо онуків?

– Спершу треба купити своє житло, а потім вже й про дітей думати. Нам поки що грошей не вистачає, – відповіла я.

Думаю, свекруха зрозуміла мій натяк, але допомоги знову ніхто не запропонував. Вона лише перевела розмову на іншу тему.

За кілька місяців ми дізналися, що я чекаю дитину. Для нас це була велика несподіванка, я навіть не можу сказати, що я цьому зраділа.
Про аборт і мови бути не могло, я була категорично проти, та й чоловік теж, але ця новина нас тоді просто приголомшила. Я вирішила, що в такій ситуації варто запитати батьків чоловіка про гроші, без жодних натяків.

Ми прийшли до них у гості, повідомили радісну новину про майбутнє поповнення. Свекруха та свекор були дуже раді.

Я вирішила, що зараз якраз слушний момент, щоб попросити їх про фінансову допомогу в купівлі квартири.

– Звідки ж у нас такі гроші? – Округлила очі моя свекруха.

Слово честі, вона відповіла мені з таким виглядом, ніби вона сиділа не в шикарно обставленій вітальні у власному будинку, а в якійсь кімнатці гуртожитку. Гроші у них є, це ж і так зрозуміло.

А ще свекор нещодавно обмовився, що хотів нову машину собі купувати. Нову, із салону. Їхня стара машина їх вже не влаштовувала.
Тобто, на машину у них гроші є, а на допомогу власному сину та на житло майбутньому онуку чи онуці у них грошей немає. Я прийшла додому засмучена, рознервувалась.
Ляпнула тоді чоловіку, що не дам його матері з онуком спілкуватись, бо допомагати нам не захотіла.

– Ти у своєму розумі? Не перегинай, – сказав він.

А я вважаю, що я анітрохи не перегинаю. Навіщо моїй дитині спілкуватися з бабусею та дідусем, для яких нова автівка на першому місці, а про добробут дітей та онуків вони навіть не думають?

Чоловік мене заспокоїв, сказав, що поговорить з батьками, може, вони передумають, але цього не сталося. Я так мріяла, що ми привеземо малюка з лікарні вже у своє затишне гніздечко, але батьки чоловіка нам так і не допомогли.

Зате нову машину вони собі купили. Тепер поїхали радісні цією машиною подорожувати.

– Давай іпотеку візьмемо, – запропонував чоловік.

А я вже не хочу жодної іпотеки. Адже ми до останнього не хотіли залазити до цієї боргової ями, вже половину суми самі накопичили.

Я у цій ситуації поведінку батьків чоловіка не розумію. Можуть допомогти, гроші є, але у них у пріоритеті, мабуть, зовсім інше.