Батьки наполягають, щоб я допомагав сестрі, а я цього робити не хочу

У дитинстві ми з сестрою билися. Але влітало від батьків, ясна річ, тільки мені. Тому що “дівчаток бити не можна”.

Думаю, що кожен чоловік стикався у своєму житті із цією фразою. Але в кожного є той спогад про представницю прекрасної статі, коли він точно був упевнений, що вона хоч і не отримала від нього ляща, але заслужила вже точно.

Моя молодша сестра Оля рано вийшла заміж. Я чітко бачив, що вона рвалася в у шлюб з явною ілюзією про те, що там її чекає райське життя. Обранець Олі був на чотири роки старший за неї, їй здавалося, що це гарант надійності.

Не знаю, звідки виникали такі думки, але вона тоді вважала, що на її чоловіка чекає світле майбутнє і грандіозний успіх. Насправді мій зять був типовим невдахою.

У двадцять три роки, живе з батьками та молодшою ​​сестрою, працює охоронцем на дрібному підприємстві за копійки. Моя сестра на той момент навчалася в університеті. Цей шлюб був просто приречений на “успіх”! Це сарказм, звичайно, якщо хтось не зрозумів.

Найкраще, що могло зробити молоде подружжя в перший рік шлюбу – це стати батьками. Їм і на двох грошей катастрофічно не вистачало, а після появи дитини все стало ще гірше.

Оля почала збігати від чоловіка до батьків. Просто брала доньку і йшла на цілий день до батька з матір’ю, а поверталася тільки для того, щоб переночувати.

Причину цього дивного явища ми всі дізналися у найближчому майбутньому. Зять звик до комп’ютерних ігор. Толку та допомоги з дитиною від нього не було ніякого. Тому сестра притягала немовля і звалювала всі турботи про нього на нашу маму, а сама відпочивала.

А батьки, бачачи, як їхня бідна дівчинка страждає, кинулися допомагати сестрі з невиправданим ентузіазмом. Вони купували для сестри та її дочки практично всі речі, давали гроші на їжу.

Як тільки з’явилася можливість влаштувати племінницю в дитячий садок, сестра вийшла на першу роботу. Навчання на той момент вона покинула, а ось чоловіка-ігромана – ні.

За рік у мене були вже дві племінниці. Виявилось, що працювати це не весело. Краще вдома сидіти, нити про свою важку долю і страждати напоказ.

Старшу дочку сестра спихнула на бабусю з дідом, а ті вже проклювали мені мозок і змусили возити її до дитячого садка і назад. При цьому сестра не сприймала мої послуги як допомогу. У її розумінні це мої обов’язки.

На сьогодні ми маємо жінку в розлученні з двома дітьми. Через чотири роки шлюбу до неї дійшло-таки, що чоловік її утримувати не має наміру, та й взагалі користі від нього рівно нуль.

Оля ґрунтовно угніздилася на шиї у наших батьків. А ті радісно тягнуть дочку та двох онучок. Ідеальна історія, якби не одне але.

Всі ці роки та сьогодні теж, я щодня чую від батьків та від сестри, що я ніхто, а ось Оля – молодець! У неї двоє дітей, їй важко, а тобі що?

Ось навіщо тобі стільки грошей? На квартиру збираєш? Так сестра по орендованих кутах тулиться, а ти зібрався квартиру купувати?! Краще гроші сестрі віддай, чи ти хочеш дітей залишити на вулиці?

Машину купив? Як це ти Олю не підвезеш? Що означає у тебе свої плани? Їй важливіше, у неї діти!

І ось так у всьому! Оля просто народила двох дітей і тепер їй весь світ щось винен. Хоча ні, не світ, а саме я.

А я, поки вона бездумно розмножувалася від якогось невдахи, закінчив коледж, знайшов гарну роботу, вступив заочно до університету. Після отримання диплома мені запропонували посаду вищу та привабливішу у фінансовому плані.

Я намагаюся щось робити, а вона просто тягне гроші із батьків. Але поганий у цій історії чомусь я! Так мало того, що поганий, ще й вічно щось їй винен.

Повинен дарувати дорогі подарунки на дні народження її дітей, повинен кудись її возити та звідкись забирати, повинен давати їй гроші, якщо їй нема чим платити за орендовану квартиру цього місяця.

Грошей Оля винна мені непомірно. Але я точно знаю, що в неї й у думках немає, мені щось повертати. Якщо ж я сам в неї спитаю, то вона буде скаржиться батькам, а ті знову заведуть свою шарманку про те, що в сестри ж діти їй потрібніше.

До сестри за останні роки жодних світлих почуттів не залишилося. Вона як пухлина на тілі нашої родини. З батьками розірвати стосунки совість не дозволяє, але щоразу під час зустрічі я чую розмови лише про те, що ще я маю зробити для Олі.

Так хочеться послати їх усіх до біса і жити спокійно.