– Безсовісна! – Закричала свекруха. – Захомутала мого сина, а тепер кидаєш його з хворою матір’ю на руках! Ну гаразд… – Хоч тепер він прозрів. Краще пізно, аніж ніколи

– Мені потрібні гроші для матері! – Чоловік не просив, а вимагав.

– А до чого тут я? – Запитала.

– Ну як до чого? – роздратовано озвався Вадим. – Як до чого, Христино? У тебе ж є!

Ми сиділи на кухні. З прочиненого вікна було чути, як у дворі хлопчик ганяє м’яч, стукаючи об асфальт.

Цей звук чомусь нагадував мені стукіт мого власного серця в той момент, коли я підписувала договір купівлі-продажу.

Стара моя машина кольору стиглої вишні, вчора пішла за пів мільйона. Гроші лежали тепер у конверті у моїй сумочці, новенькі, прямо з банку. І сильно не давали спокою чоловіку.

– Ти хочеш, щоб я спонсорувала лікування твоєї матері? – Уточнила я.

– Що за термінологія така? – скривився Вадим. – Спонсорувала… Мамі потрібні гроші на лікування, і ти можеш їй дати їх. Адже так?

– Твоя мама, – сказала я, – їздить у санаторії щороку. То серце в неї, то суглоби, то нерви розхиталися. А моя мама…

– Що твоя мати? – майже з викликом спитав він.

– Моїй мамі сімдесят три, і вона ніколи, чуєш, ніколи не була у санаторії! – викарбувала я. – Вона все життя працювала на швейній фабриці. А потім, коли фабрику зачинили, вона мила підлогу у банку. До пенсії дотягла дивом, а тепер…

– І що тепер? Наскільки мені відомо, у моєї тещі чудове здоров’я, – сказав чоловік.

Судячи з виразу його обличчя, він вважав ці слова абсолютно нормальними.

– Наскільки мені відомо, Вадиме, колись у тебе було сумління, – сказала я, – і ти не канючив у мене гроші, а заробляв сам.

– Я не канючу! – він підвищив голос. – Я прошу в тебе по-людськи! І не на розваги прошу, а матері! У неї серйозні проблеми зі здоров’ям!

– Ні, – сказала я, – вибач, але не можу!

Вадим серйозно образився на мене, і цієї ночі ми спали у різних кімнатах.

А наступного дня мені подзвонила свекруха.

– Христиночко, мила, – заспівала вона, – мені Вадим вчора розповів, що ви посварилися. Дуже переживає хлопчик. А що у вас трапилось?

– Все гаразд, – сухо відповіла я, – милі лаються, тільки тішаться.

Вона трохи помовчала, а потім знову заговорила, і голос її зазвучав зовсім інакше, майже холодно і по-діловому.

– Христино, – почала вона, – це не жарти, мені терміново треба в санаторій. Серце заходиться. Стенокардія, між іншим, це серйозні речі!

– Я вам дуже співчуваю, – відповіла я, – але допомогти нічим не можу.

– Як це не можеш? – обурилася вона. – Ти ж машину продала!

Можна було б здивуватися, або обуритися такому нахабству, але я тільки посміхнулася. Це ж була Алла Сергіївна! Ця жінка щиро вважала, що весь світ крутиться виключно довкола неї.

– Алло Сергіївно, – спокійно сказала я, – це була моя машина! Я її купила за власний кошт ще до того, як вийшла заміж за вашого сина.

– І що? – невдоволено спитала вона.

– Ну, як що? Значить це мої гроші!

– Ну ні, люба. Це спільні гроші! – Вигукнула вона.

– Чого б це? – поцікавилася я.

– Того, що у сім’ї все спільне!

– Та що за здирництво?! – обурилася я. – Знаєте … Чесно кажучи, я дуже шкодую, що розповіла вам про ці гроші!

– О-он ти як заговорила?! – наїжачилась свекруха. – Ну треба ж, як швидко злетіла з тебе маска… А така прийшла до нас у родину біла та пухнаста!

– Алло Сергіївно…

– А ти не боїшся Вадика втратити? – Раптом запитала вона. – Ну хто стане терпіти таку скнару поряд із собою?

І вона вимкнула телефон.

Наступного дня свекруха зателефонувала знову. Цього разу вона говорила м’яко і запобігливо.

– Христино, – зітхнула вона, – я щойно від свого лікаря. І він сказав, що без санаторію я протягну місяць, ну в кращому разі два. У Вадика, знаєш, зараз невеликі проблеми на роботі. Тож надія лише на тебе.

Не встигла я відповісти, як вона продовжила:

– Ти не подумай, путівка не дорога! Вона коштує лише сто п’ятдесят тисяч.

– Ого, – подумала я, – вона що в якийсь ВІП-санаторій зібралася?

– Ти машину продала майже за пів мільйона, – промовила свекруха. – Тож не збідниш.

І тут я розсердилася.

– Ну як ви не зрозумієте, що в мене інші плани на ці гроші?! – Вигукнула я. – І міняти ці плани я не збираюся!

– А які плани, якщо не секрет? – Голос свекрухи став лисячим.

– Секрет, – відрізала я.

– Отакої … – промовила вона після паузи. – Схоже, що ти спатимеш спокійно, якщо я, з твоєї милості, на той світ відправлюся без цього санаторію!

І вона знову кинула слухавку.

На цьому, на жаль, все не скінчилося. Наступного тижня мені зателефонувала тітка Вадима, двоюрідна сестра свекрухи, яку я бачила пару раз за п’ять років шлюбу.

– Яка ж ти егоїстична натура! – Вигукнула вона. – Твоя свекруха богу душу віддасть, а ти гроші на лікування їй не даєш… І як тільки тебе земля носить?

Я не стала їй нічого відповідати, а просто скинула дзвінок та заблокувала номер.

Потім мені зателефонував двоюрідний брат Алли Сергіївни, потім почали дзвонити її племінники, племінниці… Боже мій, вона підійняла на вуха навіть свого колишнього чоловіка! І всі вони в один голос благали мене врятувати життя свекрухи.

Не відставав і Вадим.

– Не думав я, що одружився зі скнарою!

– Вадиме, – сказала я, – якщо ти так переживаєш за матір, то чому б тобі самому не розв’язати цю проблему?

– Що ти маєш на увазі? – одразу спалахнув він.

– Ну… дістань десь гроші.

– Та де я їх дістану? – закричав він. – У мене на роботі ситуація катастрофічна, мене скоротити будь-якої миті можуть!

– Не знаю, – сказала я, – візьми в борг у друзів, кредит візьми, продай щось, у фонд якийсь звернися, – до того ж це твоя мати й ти повинен розв’язувати її проблеми, а не я!

– А свої гроші, – додала я, наголосивши на слові «свої», – я віддам своїй мамі!

Вадим замовк і дивився на мене.

– Ось, виходить, як? – спитав він. – Ну тоді йди. Якщо це твої гроші, то це…

Він обвів поглядом кухню.

– Моя квартира. А така користолюбна дружина мені не потрібна.

– Це і моя квартира теж, – зауважила я, – ми взагалі-то разом її купували.

– Я більше вклався!

– А я зробила ремонт власним коштом! – відрізала я.

Вадим багато чого мені наговорив, але я пропустила його слова повз вуха і пішла збирати речі.

– На розлучення сам подам, – сухо сказав чоловік, проводжаючи мене до дверей.

– Як скажеш, – в тон йому озвалася я, – а я подам на поділ майна.

Спустившись на подвір’я, я зателефонувала мамі та запитала, чи можна мені приїхати. Зрозуміло, вона дала добро.

Коли я йшла до зупинки, мені знову зателефонувала свекруха.

– Вадим мені все розповів, – почала вона. – Ну, я так і знала, що у вас життя не буде з твоїм характером. А я йому казала, не одружуйся ти з нею, ще наплачешся. А він не слухав…

– Алло Сергіївно…

– Безсовісна! – Закричала вона. – Захомутала мого сина, а тепер кидаєш його з хворою матір’ю на руках! Ну гаразд…

– Хоч тепер він прозрів. Краще пізно, аніж ніколи. У мене гора з плечей після розлучення звалиться! Дякувати Богу, що у вас немає дітей!

Випалив це все, вона знову кинула трубку, а я заблокувала її номер.

За місяць нас із Вадимом розлучили. Зараз я живу у мами, суд розділив нашу квартиру і тепер свекруха надзвонює з вимогою, щоб я відмовилася від своєї частини, й що вони знову судитимуться.

І як здоров’я їй вистачає? Начебто вми рала нещодавно, недолуга!

Залишайте свої думки в коментарях, підтримайте автора вподобайками!