Безвідповідальна хресна…

Олена взяла в хресні для своєї дочки співробітницю з роботи, відносини з якою не тягнули на особливо теплі.

– Навіщо тобі ця Марина? – Не розуміла її рішення мати. – Краще візьми кумою Юлю чи Соню, ви все життя разом дружите.

– Ага, і толку мені з такого кумівства, – міркувала заповзятлива Олена. – У Юлі двоє своїх дітей і чоловік нероба, а Сонька досі живе з батьками.

– Ну і що з того? – Не розуміла мати. – Зате вони добрі люди та надійні подруги. Не дай Боже, що станеться в житті, то вони на допомогу прийдуть.

– Толку з їхніх поривів мало, – не здавалася молода мати. – У Марини чоловік багатий, у сім’ї стабільно все, тільки своїх дітей немає, тож мою Арину радуватиме подарунками та увагою.

– Ага, звісно, ​​- сумнівалася Тетяна. – Ось завтра припините разом працювати, і, може, більше за життя не перетинатиметеся.

– Ні, Марина відповідальна панночка, тож похресницю без уваги та участі не залишить, – міркувала Олена.

Тетяна не поділяла такий підхід, оскільки вважала хрещених майже другими батьками для дитини. Самій Олені вони з чоловіком, свого часу, ретельно обирали духовних наставників.

Потім спілкувалися протягом усього життя, хрещені були в Олени на весіллі й справді ставилися до неї з великим теплом.

Тетяна вважала, що дочка своїми руками позбавляє внучку можливості мати додаткового надійного дорослого. Але переконати її в помилковості такого рішення не вдавалося, тож довелося змиритися з ситуацією.

– Марина з чоловіком на хрестини Арині подарували золотий ланцюжок із хрестиком, та величезну іграшку, – потім говорила Олена мамі. – Я ж казала, що все буде добре.

– Добре буває, коли хрещені люблять своїх похресників і з їхніми батьками стосунки підтримують, – не змінила свою думку Тетяна.

– Мамо, ось Єгор запросив хресним свого друга дитинства? – Наводила свої докази Олена. — Він якесь брязкальце приніс і цілий день на дитину уваги не звертав, добре, якщо наступного разу ми зустрінемося з ним на весіллі в Арини.

Тетяна не вважала за потрібне далі сперечатися, чи коментувати рішення дітей, тим більше, що воно вже було реалізовано. Олена ж вважала свій вчинок правильним і пишалася своєю підприємливістю.

Тільки новоспечена хрещена Марина, всупереч очікуванням Олени, не поспішала оббивати пороги, справами новоявлених “родичів” особливо не цікавилася і продовжувала тримати у стосунках колишню дистанцію.

Вони нормально спілкувалися з Оленою, але теплої та довірчої дружби ніколи між ними не було. Олена цього не знала, але Марина погодилася стати хресною для дівчинки лише після розмови зі священником.

– Поки Бог не дає вам своїх дітей, впустіть у своє життя дитину духовну, – сказав тоді батюшка.

Марина справді давно з чоловіком хотіли свого малюка, але не виходило. Жінка прийняла пораду священника, сподіваючись, що це допоможе якимось чином розв’язати особисту проблему.

Арину перед хрестом тримала, але чудово розуміла, що нічого не відчуває до цієї незнайомої малечі, крім звичайної симпатії дорослої людини до немовляти.

Єгора, тата дівчинки, вона взагалі вперше побачила на хрестинах, а з Оленою були просто колегами по роботі, не більше.

– Прикольно, практично з незнайомими людьми поріднилися, – говорив потім Марині чоловік. – Але ж нам часто спілкуватися не обов’язково?

– Не знаю, ти так кажеш, ніби в мене десяток хрещеників, – відповіла вона. – Я б взагалі не погодилася її хрестити, якби не поради батюшки. І мати всі вуха продзижчала, що не можна відмовляти в таких проханнях.

Кілька разів Олена сама дзвонила новоявленій кумі, щоб дізнатися про стан справ, та розповісти про дорослішання Арини.

Та ввічливо відповідала на запитання, вислуховувала, але особливо говорити жінкам не було про що. Першою, Марина не виявляла ініціативу до спілкування, і кожен продовжував жити своїм життям.

Наступного разу після хрестин Марина побачила свою «підопічну» на святкуванні першого дня народження.

Вони з чоловіком притягли величезний ігровий центр, м’яку іграшку та ляльку. Подарунки вручили, спільні фото зробили й, трохи посидівши за столом, швидко зазбиралися додому, посилаючись на зайнятість.

Від колишньої бравади Олени вже не залишилося й сліду, оскільки вона зрозуміла сенс переконань матері.

Але зізнаватись у своїй помилці не хотілося, тому вона продовжувала себе і навколишніх переконувати, що все гаразд.

Наступні три роки зустрічалися куми стабільно на день народження Арини. На решту свят, навіть на Новий рік та Різдво, Марина особливої ​​участі в житті дівчинки не брала, на відміну від Кості – татового друга дитинства.

Він, на подив Олени, виявився відповідальним та дбайливим хрещеним. Постійно знаходив час для зустрічей із дівчинкою, вигадував сюрпризи на всі свята, та періодично запрошував їх на прогулянки до парку.

– Мені здається, з тебе вийде чудовий тато, – говорила Олена, дивлячись, як кум справляється з їхньою донькою.

– Так ми з Єгором з дитинства знали, що хреститимемо дітей один ув одного, – сміявся Костя. – Зараз на Арині натренуюсь, і можна своїх дітей заводити.

А ось Марина невдовзі взагалі зникла у невідомому напрямку. Спочатку у відпустку пішла, не виходячи з неї, звільнилася, і навіть не попрощавшись, в інше місто з чоловіком переїхала.

Про це Олена від місцевої пліткарки з відділу кадрів дізналася, яка не залишила ситуацію без уколу.

– А що, кума не вважала за потрібне поділитися інформацією про свій переїзд?

– Не вважала, інакше я б не питала, – злилася Олена.

Потім Олена кілька разів намагалася до Марини додзвонитися, але телефон уперто мовчав. Чекала, що вона сама з’явиться, може, зі святами вирішить привітати Арину.

Але Марина явно почала інше життя, і колишньому оточенню в ньому не було місця. У пориві праведного гніву після дня народження доньки Олена навіть хотіла написати гнівне повідомлення Марині у соціальних мережах.

– Ну, і навіщо ти збиралася це робити? – спитала її мати. – Там із самого початку було зрозуміло, що між вами немає нічого спільного. Ти хотіла вигоду отримати, вона не змогла відмовити, і не більше.

– Але в неї взагалі зобов’язання перед похресницею є! – обурювалася Олена. – Марина ж відповідальність за неї брала, перед хрестом тримала!

– Це вже її проблеми, – відповіла Тетяна. – А зобов’язання перед донькою насамперед у батьків, потім у бабусь із дідусями.

– Хочеш сказати, я сама винна, що хресну неправильно вибрала? – засмучувалася Олена.

– Нічого не хочу сказати, – відповіла мати. – Головне, що ми всі нашу дівчинку любимо, хрещений тато у неї гарний, а далі життя все на свої місця розставить.

У Марини, тим часом після переїзду до столиці справді почалося нове життя. Вони з чоловіком спонтанно зважилися на такий крок, оскільки він отримав дуже гарну пропозицію щодо роботи.

Марина, не роздумуючи, швидко зібрала речі й вирушила за чоловіком в інше місто, навіть із друзями та родичами до ладу не попрощалася.

– А коли у твоєї хрещениці день народження? – якось спитав Марину чоловік. – Може, подарунок їй надіслати треба, чи грошей відправити?

– А я не пам’ятаю точної дати, але мені здається, вже пройшов, – із сумнівом відповіла жінка. – Просто раніше Олена завжди заздалегідь запрошувала. Але я після переїзду номер змінила, тож вона, мабуть, не змогла додзвонитися.

– Нові координати залишатимеш? – поцікавився чоловік.

– Мабуть, але потім якось, зараз мені ніколи цим займатися, – відповіла вона.

Горезвісне «потім» не настало ні за рік, ні за два. Марині, в принципі, не була особливо цікава доля похресниці, а після переїзду зв’язок остаточно загубився.

І це здавалося достатнім виправданням, щоб не спілкуватися через силу, по «обов’язку», або через необхідність поводитися, як усі.

Тож, обирати кумів потрібно серцем, а не меркантильним інтересом. Ви зі мною згодні?

Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки.