Бідні сирітки…

Коли батько вперше підійняв на неї руку, Надя більше шкодувала його, ніж себе. Це сталося на сороковий день, коли сусідки – неприємні тітки з сірими обличчями – прийшли накачуватися біленькою і голосити: як же тепер житимуть бідні сирітки.

Надя не могла це слухати й вислизнула непомітно з помешкання. Вона цілу годину гуляла під дощем, поки дощ не змив її сльози. А коли повернулася, то гостей уже не було.

– І де ти шлялася?

Голос у батька був спокійний, майже лагідний. І Надя раптом згадала, як він говорив таким лагідним голосом з мамою. Ще до того, як вона захворіла. До того, як це сталося.

– Я просто гуляла, – відповіла Надя, ще не підозрюючи, що з цього дня такі відповіді злитимуть батька, як злили його колись відповіді мами.

– Просто? – голос його був тихий, ніби він все ще боявся розбудити маму, яка лягла поспати.

– Мені душно було. Тітки ці приперлися.

Ляпас був такий несподіваний, що Надя навіть не зрозуміла, що сталося. Вона притиснула долоню до обличчя, відчула, як з носа біжить щось гаряче.

Батько ніби зменшився у розмірах, затрусився. Очі в нього були червоні, у зморшках збиралися сльози.

– Пробач, зайчику, прошу тебе, пробач мені! Мені так погано без мами, так страшно.

Надя тоді втішала його, як дитину. А потім втішала братів, які прокинулися та плакали у ліжечках. Вони теж сумували за мамою, особливо Богдан – йому було дев’ять, і він чудово розумів, що мами більше немає і ніколи не буде.

А молодший, Валера, у свої чотири роки швидко перемикнув свою увагу на Надю, яка й раніше проводила з ним багато часу.

Тоді Надя не уявляла, що її життя перетвориться на пекло. Що батько ще багато разів влаштовуватиме скандали на порожньому місці, як робив це з мамою, а каратиме так, щоб не залишати синців.

І що червоні від сліз очі та тремтячі руки абсолютно нічого не означатимуть, хоча цю комедію він ламатиме щоразу, коли Надя, на його думку, знову завинить.

Спочатку Надя вирішила, що назбирає грошей і втече з хлопцями з дому. Все літо вона пропрацювала у місцевій кафешці, але коли відкрила оголошення про здачу квартир, зрозуміла, що зароблених грошей вистачить найбільше, на два місяці.

А що потім робити, незрозуміло. Їй було шістнадцять, і покинути школу вона не могла: батько щотижня ходив до класної керівниці, після чого обов’язково проводив свої виховні бесіди.

Добре, що Богдана він поки не чіпав, хоча його теж брався повчати, але поки що не так серйозно. У Наді взагалі складалося враження, що для батька виховання дочки та виховання синів – це зовсім різне.

Коли Надя зрозуміла, що накопичити грошей не вийде, вона вигадала інший план. Досить банальний – вийти заміж. Цей план підказав їй батько.

– Ось вийдеш заміж, буде за тебе чоловік вирішувати. А поки що тут я вирішую, зрозуміла?

– Зрозуміла, – відповіла Надя і, як завжди, отримала ляпас.

А наступного вечора підвела очі, нафарбувала губи червоною помадою і вирушила в справжній бар.

Хлопців Надя вибирала по безлічі закусок на столі, та фірмових значках на одязі – їй потрібен був багатий, який зможе утримувати її та братів.

Того ж вечора вона познайомилася з Сергієм. Він повіз її кататися містом, а коли поліз цілуватися, Надя сказала, що тільки після весілля.

– Одружишся зі мною?

– Звичайно! – усміхнувся Сергій. – Ти тільки підрости, малеча.

Тієї ночі батько був особливо жорстокий. Але Надя розуміла, що тепер хоч би отримує за справу.

– Чому ти це терпиш? – похмуро запитав Богдан, коли приніс з морозилки кригу, щоб прикласти її до щоки Наді.

Вона розгубилася. Раніше вони ніколи не говорили про батька.

– У нього просто складний характер, – невпевнено промовила Надя.

– Дітей не можна карати! Я читав в інтернеті. Ти можеш поскаржитися до соціального педагога.

– Ага, щоб нас забрали до дитбудинку? Ти хочеш цього?

Богдан насупився. Надя обняла його, але Богдан скинув її руку. А потім сказав:

– Я не хочу, щоб ти, як мама.

– Мама захворіла не від цього.

– Від цього. Все одно від цього!

Його голос дзвенів, долоні стискалися в кулаки.

-Ти маєш комусь сказати!

– Я все вирішу, маленький! Обіцяю. Скоро ми всі поїдемо звідси, от побачиш!

Із Сергієм Надя зустрічалася більше як місяць. Вона розуміла, що він не зможе одружитися з нею відразу. Але зможе, наприклад, винайняти квартиру. Коли вона сказала йому про це, Сергій запропонував:

– Спробуймо, як це буде.

Він винайняв квартиру на добу. І вмовив Надю залишитися там із ним на ніч. Надя пояснила, що батько зробить із нею за це.

– Я не дозволю йому, – пообіцяв Сергій. – І потім, ми ж скоро житимемо разом. Тільки мені треба зрозуміти, чи вийде у нас, чи ні. Знаєш, чоловік та жінка не завжди підходять один одному. Потрібно спробувати, розумієш?

Сергій був старший і розумніший, Надя йому вірила. Вона дуже боялася, їй було ніяково і боляче, але вона це зробила.

– Ну як? – Запитала вона у Сергія. – Ми підходимо один до одного?

– Ще і як! – відповів він.

Батько зустрів її біля порога.

-Ти де була, ш …

Від ляпаса задзвеніло у вухах.

– Не чіпай її!

Це Богдан вискочив у коридор. Батько дивився на сина так, ніби вперше його бачив. Раніше Богдан не припускав такого.

І від несподіванки він припинив виховні заходи та пішов на кухню, щось бурчачи собі під ніс. Прада потім все одно відігрався на Наді, коли хлопчиків не було вдома. Надя зателефонувала Сергію і запитала:

– Коли ми одружимося?

– Коли підростаєш, – засміявся він. – Ну яке нам зараз весілля?

– Ти ж обіцяв!

– Так, я і не беру своїх слів назад. Просто треба зачекати, мала.

Батькові зателефонував інспектор у справах неповнолітніх та викликав його у відділення. Надя стояла поряд і все чула. Вона наперед стиснулася в молекулу, бо знала, що зараз буде.

– Кому ти що наплела? – загарчав він.

Надя заплющила очі. Вона знала, що даремно говорити, що вона нікому нічого не розповідала.

– Це я сказав!

У дверях кухні стояв Богдан. Його щуплі руки тримали рожеву мамину гантель. Надя розсміялася б, якби їй не було так страшно.

– Ах ти щеня!

Гантелі Богданові, звісно, ​​не допомогли. Надя намагалася утримати батька, але він був сильнішим. Вона кричала, дряпалася, кликала на допомогу… Але тільки тоді, коли Богдан припинив рухатися, батько зупинився.

Надя викликала швидку, поки батько плакав і казав, що він не спеціально.

Того ж вечора їх забрали до соціально-реабілітаційного центру для неповнолітніх. Богдана поклали в лікарню, але за тиждень уже виписали. А ще за тиждень приїхала тітка – двоюрідна сестра батька.

Вона охала і зітхала, навіть плакала небагато. Якийсь час їм довелося пожити в центрі, поки тітка оформить опіку, а потім всі разом вони поїхали до неї.

Батько приходив один раз. У нього були червоні запалені очі, й тремтячі руки. Але Надю це більше не чіпало. З таким батьком і ворогів не потрібно…

Дякую Вам, шановні читачі, за ваші слушні коментарі та вподобайки! Читайте із задоволенням!