– Боря, а можна хоча б за вечерею приділити мені трохи уваги? Наприклад, просто побалакати. Останнім часом для тебе нічого, окрім роботи, не існує

Віра довго дивилася на чоловіка, який уплітає пиріг під великий кухоль чаю, потім не витримала і запитала:

– Ну як? Смачно?

– Дуже, Вірочка, дуже. Це із чим? З малиною? – Уточнив Борис, не відриваючи погляд від свого ноутбука.

– З полуницею, — докірливо відповіла Віра.

Її накрила досада. Ще вранці вона знайшла цікавий рецепт, спеціально вирушила на ринок по свіжу полуницю, купила нову силіконову форму.

– Боря, а можна хоча б за вечерею приділити мені трохи уваги? Наприклад, просто побалакати. Останнім часом для тебе нічого, окрім роботи, не існує.

Борис мовчки підвівся, відніс у мийку тарілку з кухлем і сказав:

– Вірочка, ти ж не перший рік одружена. Тим більше, що сама економіст. Забула вже, що таке піврічний звіт?

Ні, за два роки заміжжя Віра не забула, що означають для підприємства звіти. До зустрічі з Борисом вона успішно працювала, мала гарну репутацію у керівництва, але якось усе встигала робити в робочий час, принаймні не приносила додому товсті теки з паперами.

Але й не керувала своєю фірмою, як Борис. На розвиток бізнесу він витратив кілька років, справи зараз йдуть чудово. Особливо Борис пишається своїм злагодженим колективом, каже завжди: «Ми команда».

Але один член цієї команди ніяк не дає Вірі спокою – молода та симпатична бухгалтерка Поліна.

— Послухай, а відколи звіт робить особисто директор? Взагалі-то цим має займатися бухгалтер. Або вона у вас вміє тільки очима гарно кліпати та мініспідниці носити?

— Віро, навіщо ти так говориш про людину, яку зовсім не знаєш?

— Я її бачила і мені цього достатньо.

– Даремно ти так. Поліна – чудовий бухгалтер. Звітом ми займаємось разом і постійно один з одним на зв’язку.

Тієї ж хвилини, ніби на підтвердження його слів, Борису на телефон надійшло повідомлення. Він прочитав і почав перебирати якісь документи.

Віра пішла мити посуд, намагаючись здаватися байдужою, але все ж таки запитала:

– Хто пише?
– Поліна. Але тільки ти не заводься. Повір, кохана, це все по роботі.
– По роботі спілкуються в робочий час!

– Заспокойся, будь ласка. Ти образилася, що я не вгадав, із чим пиріг? Вибач, кохана, правда, голова вже не розуміє. Було дуже смачно. Гаразд, я в душ і відпочиватиму.

Борис ніжно обійняв і поцілував дружину, але це не заспокоїло її. Миючи посуд, Віра не переставала думати про бухгалтерку. Вона була не з тих, хто перевіряє у чоловіка кишені та мобільний телефон – завжди довіряла Борису.

Але коли кілька місяців тому колишній бухгалтер пішла на пенсію, а натомість взяли Поліну, в серці Віри оселилося тривожне відчуття.

Телефон чоловіка залишився лежати на столі. Спокуса була велика.

«А що, довіряй, але перевіряй. Ну, подумаєш, загляну разок, може справді листування у них ділове?»

Переконавшись, що у ванній ллється вода, Віра тремтячими пальцями почала гортати «Вхідні повідомлення».

Але у листуванні з Поліною все було стерто.
«Навіщо Борис це зробив? Невже я потрапила до банальної ситуації, коли чоловік зраджує мені зі своєю співробітницею?»

Вода у ванній перестала шуміти. Віра напружила всю свою пам’ять, щоб запам’ятати номер телефону цієї злощасної Поліни та повернула телефон чоловіка на колишнє місце.

– Віра, ходімо спати.
– Зараз іду.

Віра дістала в шухляді столу свій блокнот з рецептами та олівцем записала на останній сторінці цифри, які щойно запам’ятала.

Чоловік одразу заснув, як немовля. А Віра ще довго лежала і згадувала, як романтично він зробив пропозицію. Це був чудовий серпень у її житті.

Вони поїхали до глухого селища в горах, щоб залишитися якомога далі від суєти, майже наодинці з природою. У день від’їзду пішли зустрічати світанок.

Коли сонце зійшло Борис став на одне коліно і промовив: «Вірочко, я тебе дуже кохаю. Виходь за мене заміж».

Вони забрали по одному камінчику як першу сімейну реліквію, а через три місяці зіграли пишне весілля. Боря вмовив Віру кинути роботу, а вона й не дуже чинила опір, їй куди більше подобалося облаштовувати їхню нову квартиру і зустрічати чоловіка гарячою смачною вечерею. Невже це все лишилося в минулому?

Вранці Віра проводила Бориса працювати та дістала свій кулінарний блокнот. Відкривши останню сторінку, вона відчула, що серце забилося в шаленому ритмі.

Довго не наважувалася, але потім все-таки внесла номер Поліни у свій телефон і набрала повідомлення:

“Добрий день! Мене звуть Віра, я дружина Бориса Олександровича. Дуже прошу вас, припиніть його турбувати у неробочий час. Дякую!2

Зробивши глибокий вдих, Віра відправила повідомлення і в ту ж мить про це пошкодувала.

“Господи, що я наробила. Зійшла до вульгарних розбірок. А якщо я помилилася, і Поліна справді хороший бухгалтер і людина? Видалити, адже можна видалити скрізь, доки повідомлення не прочитане”.

Тільки вона відкрила чат з Поліною, як прийшла відповідь:
“Вибач, дорогенька, але Боря кохає мене”.

У Віри було відчуття, що по ній щойно проїхала вантажівка. Однак, вона люто написала:
“Що за нісенітниця? Ми з ним щасливі”.

Відповідачка теж не вгамувалася:
“Він тебе просто шкодує”.

Віра сіла на підлогу і розплакалася. Ось і кінець, все справді в минулому. Вона більше нічого не писала, нікому не дзвонила. Дістала з холодильника почату пляшку червоного напівсолодкого, налила собі келих.

Притягла на кухню коробку, яку завела незабаром після весілля і назвала “Наш сімейний архів”, і поринула у чудове минуле. Там була купа фотографій, листівки, які вони з чоловіком трепетно ​​підписували та дарували один одному на всі свята, і два камінці. Що тепер робити? І як далі жити?

Випивши більше половини пляшки, Віра дісталася дивана і заснула, тим більше що вночі тривожні думки так і не дали їй нормально виспатися.

Вже надвечір її розбудив дзвінок чоловіка:
– Вірочка, мені доведеться затриматись на роботі. Але сьогодні ми вже покінчимо зі звітом. Не ображайся, кохана!

“Як у нього ще совісті вистачає вимовляти такі слова – Вірочка, кохана?”

Після кількох годин сну дія спиртного зникла. Віра прийняла прохолодний душ, упорядкувала себе і поїхала до Бориса на роботу. Вирішила спіймати його з Поліною на гарячому.

Але увійшовши до кабінету чоловіка, вона побачила зовсім не ту картину, яку подумки собі уявляла. Боря сидів у своєму директорському кріслі, перед ним його заступник Антон та бухгалтер Поліна, на столі купа документів, усі жваво розмовляли.

– Віра, який сюрприз! Ти засумувала, не дочекалася мене вдома? Присядь, почекай, ще буквально п’ять хвилин і ми розходимося. До речі, дівчатка, познайомтеся. Це моя дружина Віра, а це наш бухгалтер Поліна.

– Та ми, здається, вже знайомі, заочно, — сказала Віра і сіла на стілець.
– Рада знайомству, дуже приємно, — зі щирою усмішкою відповіла Поліна.

“Яке нахабство поводитися зі мною так награно. Ну нічого, зараз ви закінчите та розберемося”.

При цьому Віра зазначила, що Поліна справді справляє враження доброї та навіть порядної людини.

Колеги почали щось бурхливо обговорювати по роботі, а Вірі в цей момент на телефон надійшло повідомлення. Подивившись, вона обімліла. Вдруге за сьогоднішній день по ній знову проїхалися вантажівкою. Там було написано:

“Чоловіка додому не чекай, він залишиться ночувати у мене”.

Віра залилася фарбою, адже вона чітко бачила, що телефон Поліни лежав на столі перед нею, і та його в руки не брала, нічого не писала.

Судомно міркуючи, Віра набрала злощасний номер і зателефонувала, але телефон Поліни мовчав.

“О Боже, з ким же я тоді переписувалася сьогодні?” Вона скинула дзвінок та видалила контакт.

У цей момент Поліна з Антоном почали йти. Віра залишилася з чоловіком наодинці.

– Віра, мені здається в Антона з бухгалтеркою роман. Як вони тобі? На мою думку, дуже гарна пара.

– Боря, пробач мені!
– За що?

– За недовіру.
– Ти приїхала мене перевірити?

– Якби тільки це. Ти не уявляєш, що я сьогодні наробила!

І вона про все розповіла чоловіку. Виявилося, що в середині номера вона переплутала дві цифри, а хтось на іншому кінці дроту вирішив її розіграти.

– Так, кохана, мабуть, якийсь жартівник вдосталь розважився, листуючись з тобою.
– Боря, я нічого на вечерю не приготувала…

– Тоді поїдемо вечеряти в ресторан! Тим більше привід є — зі звітом покінчено. Може, й Антона з Поліною покличемо? Якщо вони ще не втекли.

Вечір у ресторані вийшов чудовий. Тільки Віра спочатку соромилася спілкуватися з Поліною, яка нічого не підозрювала.

Наступного ранку, як завжди, нагодувавши чоловіка сніданком і проводивши на роботу, Віра вирішила затіятися з пиріжками та дістала свій кулінарний блокнот.

Відкривши останню сторінку, вона посміхнулася, вирвала її та відправила неправильно записаний телефонний номер у коробку з архівом, адже це теж частина їхньої сімейної історії, хай і не найприємніша.