Ми припускаємо, а Бог розпоряджається. З самого дитинства я мріяла про принца на білому коні. Чекала свого вісімнадцятиріччя, того дня коли зустріч самого довгоочікуваного і бажаного чоловіка, з яким розділила б і тугу і радість, і всі тяготи свого життя.
Але чим старше я ставала, тим з більшою впевненістю стала усвідомлювати, що всі принци це міф. І скільки б спроб я не робила на побудову щасливого життя, всі вони виявлялися провалом. Всі чоловіки виявлялися брехливими й егоїстичними.
У підсумку на всі мої спроби знайти судженого, Бог відповів мені маленькою грудочкою. Послав до мене маленьке диво – мого синочка. Тут я віддала всі сили тільки йому. Нікого навколо не помічала, але минають роки й нічого в моєму житті не змінюється. Мені все більше і більше хотілося піти в себе, наплювати на все і я розуміла що одна вже не справляюся, мені дуже важко.
Сльози, істерики мене підкосили повністю. З урахуванням того що я була абсолютно одна. У мене не було сім’ї, не було рідні. Допомогти мені було нікому. Бувало приходила з роботи, лягала на ліжко і думала, як би мені закрити очі й більше ніколи не прокинутися і так тривало дуже багато часу.
Поки в моєму житті не з’явилася чоловік, який став для мене опорою і щастям. Ми зустрілися з ним жарким літом і зчепилися поглядами, дивлячись йому в очі тільки тоді я відчула прилив духовних сил, але дуже довго я не наважувалася розповісти що у мене є маленький клубочок щастя.
Я дуже боялася що відлякаю його від себе. Як і багато чоловіків вважають, що чужі діти для них це тягар. Але довго звичайно ж я не змогла це приховувати. І який же був мій стан, що після моїх слів він нібито зник. Наче й не було його зовсім. Перед очима стояла пелена, думала що поставлю хрест на собі.
Але ми припускаємо, а Бог має у своєму розпорядженні. І тепер ходжу, дивлячись як за його шию тримаються маленькі ручки. Проходячи повз кімнату, чую як дитина з гордістю говорить тато.
І знаєте не знаю що буде попереду, головне що цих моментів у своєму житті я чекала дуже довгий час.
Кілька років тому свекор одного разу не прокинувся. Тамара Петрівна того ж дня, ще до…
Анна застигла з чашкою кави в руках, немов хтось вилив на неї відро крижаної води.…
— Та пішов ти, Євгене! — Галина жбурнула мокру ганчірку в раковину так, що бризки…
Коли Федір і Тася одружилися, у їхньому житті не було нічого особливого. Ні багатих родичів,…
Щойно Оксана переступила поріг, як її погляд одразу впав на Інну. Зовиця стояла посеред передпокою,…
Оксана припаркувала свій позашляховик біля будинку, але не поспішала виходити. Кілька секунд просто сиділа, заплющивши…