Ми припускаємо, а Бог розпоряджається. З самого дитинства я мріяла про принца на білому коні. Чекала свого вісімнадцятиріччя, того дня коли зустріч самого довгоочікуваного і бажаного чоловіка, з яким розділила б і тугу і радість, і всі тяготи свого життя.
Але чим старше я ставала, тим з більшою впевненістю стала усвідомлювати, що всі принци це міф. І скільки б спроб я не робила на побудову щасливого життя, всі вони виявлялися провалом. Всі чоловіки виявлялися брехливими й егоїстичними.
У підсумку на всі мої спроби знайти судженого, Бог відповів мені маленькою грудочкою. Послав до мене маленьке диво – мого синочка. Тут я віддала всі сили тільки йому. Нікого навколо не помічала, але минають роки й нічого в моєму житті не змінюється. Мені все більше і більше хотілося піти в себе, наплювати на все і я розуміла що одна вже не справляюся, мені дуже важко.
Сльози, істерики мене підкосили повністю. З урахуванням того що я була абсолютно одна. У мене не було сім’ї, не було рідні. Допомогти мені було нікому. Бувало приходила з роботи, лягала на ліжко і думала, як би мені закрити очі й більше ніколи не прокинутися і так тривало дуже багато часу.
Поки в моєму житті не з’явилася чоловік, який став для мене опорою і щастям. Ми зустрілися з ним жарким літом і зчепилися поглядами, дивлячись йому в очі тільки тоді я відчула прилив духовних сил, але дуже довго я не наважувалася розповісти що у мене є маленький клубочок щастя.
Я дуже боялася що відлякаю його від себе. Як і багато чоловіків вважають, що чужі діти для них це тягар. Але довго звичайно ж я не змогла це приховувати. І який же був мій стан, що після моїх слів він нібито зник. Наче й не було його зовсім. Перед очима стояла пелена, думала що поставлю хрест на собі.
Але ми припускаємо, а Бог має у своєму розпорядженні. І тепер ходжу, дивлячись як за його шию тримаються маленькі ручки. Проходячи повз кімнату, чую як дитина з гордістю говорить тато.
І знаєте не знаю що буде попереду, головне що цих моментів у своєму житті я чекала дуже довгий час.
