– Ну як ти зі мною, так і я з тобою! Ти виставила особисте на загальний огляд, я зробив те саме. Що, неприємно? Ну, що поробиш? Зате побудеш на моєму місці
– Дашко, ти що наробила? – З осудом питала Олена, її найкраща подруга, з
А ти не переймайся. Погодься, що я не така вже й велика втрата. Ти ж чудово знаєш, що з наших стосунків давно пішло кохання, залишилося одне лушпиння.
Рита залишилася на новорічні свята в гордій самотності. Точніше, не в гордій, а в
Чоловік роками будував бізнес за рахунок дружини, але одна помилка позбавила його всього
– Оплату відхилено. Прикласти картку ще раз? Дівчина на касі подивилася на Тоню із
– Ти не знаєш її, Олено. Але вона така… Така… У нас усе по–справжньому, знаєш. Вона розуміє мене з пів слова і ми маємо багато спільного. Дуже багато спільного! – захоплено говорив він. – Ну, напевно ти знайшов нарешті своє щастя, вітаю, – сказала вона, поставивши під кран руки та овочечистку. – І мені не обов’язково знати усі тонкощі. Ти вільний. Іди. Вечеряти не запрошую, думаю, тебе вже зачекалися…
– Олено, йду я, – якимось чужим, безбарвним голосом сказав Олег. – У гараж,
– Ви, мабуть, помилилися номером…
Сашко, тепер уже Олександр, а іноді й Олександр Ігнатович, у сім’ї був молодшим із
– Мій обов’язок? Тобто доглядати – це мій обов’язок, бо я донька, а ділити порівну квартиру – це твоє право, бо ти син?
– Світлано, ми подаватимемо на спадок, і це не обговорюється! Половина маминої квартири належить
– А що мені робити? Вдавати, що все нормально? Ти на корову стала схожа, Наталко! Вух он через щоки не видно! Мені соромно поруч із тобою на людях показуватись
– Ти впевнена, що тобі варто налягати на ці булочки? – прошепотів Валерій Наталі
— Та ти не ображайся, — Ігор відкинувся на спинку стільця, вдаючи примирення. — Вона ж правду каже. Подивись, що в нас за квартира! На підвіконні — пил, білизна в машинці вже другу добу лежить. А вечеря? Напівфабрикати якісь. — Котлети я сама готувала, — Світлана опустилася на стілець навпроти. — Пару годин тому
Світлана акуратно поставила чайник на стіл, жодного зайвого руху. Порцелянова кришечка ледь чутно дзеленькнула.
Спочатку вони приховували свої стосунки, а потім перестали – люди дедалі частіше бачили їх разом. Хтось радів за них, але були й заздрісники. «Стільки самотніх жінок, а він зі старою зв’язався!» – шепотілися пліткарки
Лідія та Михайло почали своє спільне життя. Сусіди, звісно, помітили молодого чоловіка на її
– Треба ж, все ж таки хтось згадав про мене, – подумала вона, подивилася в коридорі у дзеркало, поправила звичним рухом пасмо волосся над вухом і відчинила двері.
Настав новий рік. А попереду Різдво. Зазвичай у ці дні люди ходять у гості,

You cannot copy content of this page