Життєві історії 0
– Знаєш, Валю, – сказав мені тоді Федір, дивлячись у темне небо, – прощення і розділена відповідальність – ось що ростить в людині стрижень. А криком та лозиною тільки страху наженеш, а совісті не розбудиш…
Живуть у нас у селі Федір із Лідою. Гарне вони життя прожили: сина на
Життєві історії 0
Ніколи не треба зневірятися, а то можна прогледіти, і не впізнати своє щастя. Адже життя таке прекрасне своєю непередбачуваністю…
Дочка пізно прийшла із клініки, де працювала медсестрою у травмі. Довго милася, потім у
Життєві історії 0
Найголовніша спадщина…
Я відразу зрозуміла, що з Поліною Єгорівною трапилося щось серйозне – жінка, яка могла
Життєві історії 0
«Бачиш, синку, я тут дещо обдумала, — почала свекруха, заглядаючи Роману прямо в очі. — Дача ж це не лише для мене. Це місце для всієї родини! Ви б могли приїздити на вихідні, відпочивати від міської метушні. Свіже повітря, гарна природа. А як діти з’являться — то взагалі ідеально, є де погуляти».
Катерина повільно нарізала помідори, а вухом ловила кожне слово з вітальні. Там, як і
Життєві історії 0
– Дівчата, давайте домовимося, – Рита стукнула долонею по столу. – Якщо хтось добу не відповідає на дзвінки та двері не відчиняє, – решта йдуть перевіряти. Хоч із дільничним, хоч із слюсарем. Чекати по три дні більше не будемо…
– Дівчата, давайте домовимося, – Рита стукнула долонею по столу. – Якщо хтось добу
Життєві історії 0
— Боже, Кіро! Ну чому ти така безвідповідальна? Мама спеціально скасувала поїздку до сестри, Богдан із Євою їдуть з іншого району! А в нас навіть салату немає! — Добре, давай без паніки. Я зараз швидко щось приготую. У пакетах є м’ясо, овочі… — Щось? — Валерій підійшов до неї впритул. — Моя мати чекає повноцінну вечерю! Гаряче, закуски, десерт! А ти пропонуєш «щось»! У цей момент задзвонив дверний дзвінок. Валерій зблід. — Вони вже тут! Твоя провина! Відчиняй сама і пояснюй, чому в нас нічого не готово!
Кіра стояла у дверному отворі, тримаючи в руках пакети з продуктами. На її обличчі
Життєві історії 0
– Слухай, сусідко… Я хотіла все запитати. У четвер, поки ти в місто за пенсією їздила, твій Олежик тут з якимось чоловіком ходив. Пузатим таким, у золотому ланцюжку. Лазню рулеткою міряли, в хату заглядав. Я думала – ти в курсі
– Мамо, а чому лазня холодна? Ми ж дзвонили у середу! Жанна стояла на
Життєві історії 0
— Кириле, ні. Я не готова приймати гостей. Відклади свій корпоратив. — Мамо, ти чого? Я ж уже всім сказав! Незручно скасовувати. Та й потім — дача ж не тільки твоя тепер. Я теж допомагати буду, ремонт робитиму… — Дача тільки моя. Документи на моє ім’я. І нікого завтра тут не буде. — Слухай, ми вже виїхали. Ну не виганяти ж мене будеш? Рідного сина?
Людмила Сергіївна довго збирала гроші на дачу. Працювала санітаркою у міській лікарні, жила скромно,
Життєві історії 0
«Сонце моє, коли вже розповіси дружині? Я втомилася ховатися. П’ять років — це багато. Хочу офіційно бути твоєю дружиною. Люблю. Віка.» Галина опустилася на стілець. Серце билося так, що здавалося, зараз вискочить із грудей. Сонце моє? П’ять років? Офіційно?
Галина стояла біля вікна і дивилася, як чоловік квапливо сідав у машину. Знову кудись
Життєві історії 0
– Менше права качай! Адже тобі вже не тридцять, Таню! І навіть не сорок! Куди ти подінешся? Одна кукувати залишишся, якщо я піду. А я заміну тобі знайду легко! Молоду! – А знайди, – відповіла вона, – чого чекаєш?! Якщо я така погана, навіщо тягнути. – Збирай манатки! – Гаркнула дружина
Ранок почався не з кави. Точніше, вечір закінчувався не кавою, а скандалом. Таня вже

You cannot copy content of this page