Добрий майстер на всі руки…
– Знову не спав? – Ірина подивилася на чоловіка з невдоволенням і прихованим жалем.
— Та що ти собі дозволяєш?! — закричав Дмитро, вриваючись до квартири. — Мама дзвонила, ридала в слухавку! Каже, що ти її грошей позбавила! Лілія сиділа на дивані з книжкою, її погляд спокійно піднявся на чоловіка. — Я нічого не позбавляла. Я просто закрила доступ до свого рахунку. — Це наш спільний рахунок!
Знову. Той знайомий гіркий присмак розчарування заповнив Лілію, щойно вона кинула погляд на екран
– Маленька моя, я б із задоволенням тебе відвіз, але ж ти знаєш, що я підвожу на роботу начальника відділу. А від нього залежить моя премія. Адже в нас скоро дитина буде, а це великі витрати. – Так що хороша премія нам не завадить. А ти якось потихеньку дістанься сама автобусом, гроші треба економити
З боку сім’я Лозових виглядала ідеально. Він інженер-конструктор на солідному, престижному заводі, вона дитячий
– У нас у сім’ї тільки одна людина ледарює – твій тато! П’ять років тому звільнився й відпочиває: то гуляє десь, то за комп’ютером сидить. Ти з нього приклад не бери. Він у нас у сім’ї – нахлібник, – пояснбвала теща онуку за сніданком
Андрій прокинувся через те, що хтось голосно грюкнув дверима на кухні. Він розплющив очі,
— Алісі… їй буде краще у спеціалізованому закладі. Там догляд, там режим, там фахівці. — В інтернаті, — Юля промовила ці слова на подив спокійно. — Так. В інтернаті. Це не вирок, це тимчасовий захід. Ти вийдеш на повну ставку, працюватимеш у Дениса. Через рік-два ми станемо на ноги, заберемо її назад. — Ти що, справді пропонуєш таке?
Юля щовечора засинала під тихий скрип старого дивана, наче чула, як дихає Аліса крізь
Галина простягнула руки, хотіла обійняти її, але невістка вже переступила поріг, оглядаючи передпокій швидким, чіпким поглядом. Так оглядають квартири під час показу, одразу прикидаючи метраж. Її очі ковзнули по пожовклих шпалерах, по вішалці з куртками, зупинилися на тазику біля батареї. – Скільки тут кімнат?
Галина стояла навпроти дзеркала в коридорі, намагаючись зрозуміти, яке обличчя потрібно зробити, коли вперше
Ну що за жінка! Геть нерозумна!
Лайка, що розірвала тишу їхньої квартири, була неприємною, але звичною. «Ну що за жінка!
– Тут господиня я! Відчуваєш різницю?
Тетяна жила сама вже три роки, – сама собі господиня. Нікому не треба догоджати,
– А я до вас щодня тепер ходитиму! – Незворушно заявила свекруха прямо на весіллі
– Марино, ти що, вчора в магазин не заходила? Ми начебто домовлялися… – Олексій
Олю, — суворо звеліла мати, — щойно закінчиш роботу, одразу ж рушай до нас. Маємо поговорити. Це стосується усієї нашої родини, дуже важливо. Максим теж прийде. І дивись мені, не спізнюйся». Зв’язок обірвався, залишивши Ольгу з важким видихом і порожнім екраном телефону в руці. Знайомий тягучий клубок тривоги заповнив груди — вона вже знала, що означають ці «важливі розмови»
У слухавці пролунав голос матері, різкий, як докір, і одразу ж Ольгу, або просто

You cannot copy content of this page