– Марино, я вважаю, що в сім’ї має бути фінансова чесність. Ти заробляєш, я заробляю – ділимо витрати на їжу та побут навпіл. Жодної залежності, ніяких образ. По-партнерськи! Але щось пішло не так…
Ідея рахувати витрати навпіл належала Сергію. Він запропонував це ще до весілля – вони
– Та ні, сонечко, він не поганий, просто нещасний. Важко сильній людині ставати слабкою. Погано те, що він руки опустив.
– Мамо, а тобі без чоловіка погано? – запитала восьмирічна Оленка. Марія сумно усміхнулася:
– Не бери близько до серця! Просто це тобі урок на майбутнє. Не треба з ними так, по-доброму. – Вони ж користуються такими, як ти, за людей не вважають, сідають на шию і ноги звішують! Це в кіно романтика. А в житті все, як на фермі: поки не свиснеш, поки не гаркнеш – ніхто не побіжить годівницю наповнювати
– Сонько, ти? Тебе і не впізнати! Оце так зустріч! Я здригнулася й обернулася.
– Ти просто егоїстка! Ти нас позбутися вирішила! Собі посудомийку купила, а ми голодні сидимо! – Галю, ти минулого тижня в Буковель їздила. Відпочивати! Тоді не голодна була? – Це інше! Я працюю, маю право!
Лариса Петрівна повернулася з магазину із продуктами, пройшла на кухню, та розібрала пакети. –
– Ми тут спини гнемо з ранку, а панночка ще не прокинулася, – пирхнула Галина Михайлівна, демонстративно стукаючи каструлею об мийку
– Ми тут спини гнемо з ранку, а панночка ще не прокинулася, – пирхнула
Наші шпалери — гарні квіткові шпалери — зникли! Замість них зі стін стирчали порвані шматки голого гіпсокартону. На кухні я застала Дмитра, який зривав залишки смуг. — Що ти робиш? — запитала я. — Я за ці шпалери заплатив. Вони мої, — сказав він, зриваючи черговий шматок
Мій колишній чоловік, Дмитро, і я були в шлюбі вісім років. У нас двоє
– Ти виграла, – сказала Марина з гіркотою. – Але він ніколи не буде тим самим! Частина його завжди пам’ятатиме мене! Віка відповіла спокійно: – Можливо. Але частина мене тепер також ніколи не буде колишньою. Іди своєю дорогою
Вікторія стояла біля пральної машини, звичним жестом сортуючи білизну. Ранок був звичайний: кава на
– Ну, що він до цієї тарілки вчепився? – зі сльозами говорила вона своїй подружці Олені, яка жила по-сусідству. – Хіба через якусь тарілку кидають жінку? – Наталю, ну ти ж розумієш, що не в тарілці справа! Я ж бачила, як ти вчора поводилася весь вечір!
Наталка вкотре набирала номер телефону чоловіка і слухала у слухавці довгі гудки. Вітя не
– Це все правда? Про будинок, про гроші? Я просив у батьків у борг, а вони не дали. Значить у нас все лише старшому! – Правда! Все тільки Миколі, – будинок, гроші, лазня. І ремонт нашим коштом – теж йому! – І вам не соромно? – Запитав Микола, – От якби батьки почули вас
– Я всіх вас тут зібрав, щоб розв’язати питання з ремонтом батьківського будинку, –
-Ходімо, сонечко, погодую тебе, потім уроки робитимемо. Хай мама спить. -Бабуся, вона і так весь час спить. Коли вона, нарешті, видужає? Хочу, щоби все як раніше було. -Ох, дитинко, мені теж дуже цього хочеться. Сон – це перші ліки для одужання
Наталя йшла повільно… Втомлена від нескінченних процедур, вона вже не боролася… Наталя вже мріяла

You cannot copy content of this page