– Мамо, ти хочеш, щоб ми не сварилися? – М’яко продовжувала Уляна. – Тоді поділи спадщину по справедливості, і всім стане спокійно
На мій день народження приїхали усі. Я спочатку зраділа, бо… Ну, давно ми не
– Вона вже не молода. Ліфт у неї знову ламався кілька разів. До магазину далеко ходити. Сусідка зверху голосно музику слухає. Та й узагалі… самій жінці нині нелегко жити
Посуд ще стояв на столі після вечері, і в повітрі кухні висів домашній запах
– Як у Дніпрі? А чому не в Києві…
Телефон розбудив Варвару о п’ятій ранку. Дзвонили з невідомого номера. – Так, – сухо
– Ти пробач мені, Світлано… – колишній чоловік стояв на порозі квартири і як міг зображував щире каяття. – Я сам не розумію, як так вийшло. Біс поплутав… Спокусила вона мене, розумієш?
– Ти пробач мені, Світлано… – колишній чоловік стояв на порозі квартири і як
— Я втомилася бути господинею, — відповіла вона, її голос був на диво спокійним. — Я три роки щовихідних господиня. Стою на кухні, поки ви всі сидите за столом. Слухаю про пил на шторах. Мовчу, коли питають, чому ми досі не народили. Я просто виснажена.
Руки Марини не тремтіли, коли вона застібала блискавку старої синьої дорожньої сумки. Колись, ще
«Я попросила Артема звільнити квартиру». «Попросила?» — Павло зробив крок до кімнати. — «Він дзвонив мені з вулиці! З сумками!» «Значить, почув з першого разу. Рідкісне досягнення за останні місяці». Павло смикнув підборіддям, немов отримав ляпаса. «Це мій син». «Я пам’ятаю». «Він не чужий для нас!» «Для тебе – ні»
«Ти що, зовсім глузд втратила?! Сина з хати вигнала!» Павло влетів у квартиру так
– Замість того, щоб переживати через невдячність, будьте готові до неї…
Віра Павлівна сто разів чула: не роби добра – не отримаєш зла. Їй говорила
Дивна бабуся…
– Мамо, ти серйозно? – голос Сергія здригнувся, але він намагався це приховати. Він
— Це моя квартира, Галино Сергіївно. Подарунок особисто мені, а не всій вашій родині. Хіба це не очевидно?
— Це моя квартира, Галино Сергіївно. Подарунок особисто мені, а не всій вашій родині.
– Ми звідси ні ногою, – йди в суд! – сміялася рідня. Іра мовчки відчинила ворота для спецтехніки, і думка родичів різко змінилася
– Я нікуди не поїду, у мене тут елітна розсада прижилася! Олеся намертво вчепилася

You cannot copy content of this page