– Я думав, що ти мене любиш…
Аліна була впевнена, що коли любиш, треба бути поряд і допомагати у всьому. Але
– Ой, подумаєш! Це ж діти, усі хворіють. Тим паче і Юрко теж. Разом пограють, – зараза до зарази не причепиться…
– Хороший у вас район, вся інфраструктура поряд. Прямо з дому вийди і вже
– Мамо, ти у своєму розумі? Тобі вже давно на цвинтарі прогули ставлять, а ти заміж зібралася? І хто цей незвичайний щасливець?
– Ірочко, та немає в мене грошей! Останнє вчора Наталці віддала! Ти ж знаєш,
– Та з’їздимо ми на твоє море, не починай! – Роздратовано озвався чоловік. – На що? – У тон йому промовила я. – На які гроші ми поїдемо, якщо ти все роздаєш?
Гроші на море ми з чоловіком збирали з минулого літа. Вони лежали в конверті,
– Коли наступного разу ви сядете за кермо, пам’ятайте, що по дорозі їдуть не “колимаги” та “круті тачки”. Там їдуть люди. У кожного з них є матері, діти та своя доля. І ви ніколи не знаєте, чиє життя ця людина тримає у своїх руках…
– Куди ти прєш, старий хрич?! – заволав Денис, висунувшись із вікна свого блискучого
Їстимете те, що самі з собою привезли. Тим, що привезли, тим і пригощатиму
Валя вже втретє відчинила дверцята холодильника, заглядаючи всередину з таким виразом, наче чекала на
Залишив дружину з двома дітьми, але прорахувався
Дзвінок від колишнього чоловіка пролунав раптово: після розлучення Тоня намагалася з Василем не спілкуватися,
Валентино Сергіївно, я слухала вас три довгих роки. Три роки я чула про ваші недуги, хоча ви при цьому чудово виглядаєте і жодної серії серіалу не пропускаєте. Три роки ми слухали про те, як вам потрібні ліки, але ніхто ніколи не знав, які саме. І щоразу, коли в нас з’являлись хоч якісь гроші, у вас одразу ж починався черговий «кризовий» стан
Темно-коричневі, на акуратному підборі, вони пахли новою шкірою і стояли прямо посеред передпокою. Ірина
На старій лавці біля паркану стояв плетений кошик. Усередині, загорнутий у вицвілу пелюшку, лежала дитина. Малюк, приблизно дворічний. Його величезні карі очі дивилися прямо на мене — без страху, без цікавості, просто дивилися. — Господи, — видихнув Михайло, — звідки він узявся?
— Мишко, дивись! — я завмерла біля хвіртки, не в змозі повірити своїм очам.
Силою не будеш милою…
У двері постукали, і Катерина пішла відчиняти. У гості вона нікого не чекала, але

You cannot copy content of this page