— Тому, щоб у нас більше не виникало непорозумінь, — вона взяла ручку і почала швидко писати на аркуші, — я складу для тебе графік чергувань. Прибирання, готування, прання, закупівля продуктів. Все буде розписано по днях. Пропуск зміни без поважної причини — штраф. Двісті п’ятдесят гривень за кожен випадок. Будемо віднімати з твоєї частки на пінне та інші розваги. Ти ж хотів традиційну сім’ю з чітким розподілом ролей? Отримуй. Тільки із сучасною, абсолютно справедливою бухгалтерією
— І що, вечері не буде? Голос Максима, що увірвався до квартири разом із
— Загалом, вона просить… ні, пропонує… щоб ти на неї частку у квартирі переписала. Невелику. Суто для її, розумієш, материнського спокою. Для гарантії
— Вечеряти будеш? Питання було звичайним, кинутим через плече від плити, де на сковороді
— Єгор втратив роботу місяць тому, не зміг оплачувати оренду, його вигнали з квартири. Йому ніде жити. Він твій родич тепер, сім’я. Потрібно прихистити. Катя відкинулася на спинку крісла, переварюючи почуте. Єгору тридцять років, якщо пам’ять не підводила. Працював то там, то тут, постійно міняв місця, скаржився, що скрізь погані умови й маленька зарплата. На сімейних святах сидів із телефоном, майже ні з ким не розмовляв.
Катя розігрівала вечерю, коли у двері подзвонили. Вона глянула на годинник — о пів
– Квартира твоя, гості твої, – вперед і з піснею…
– Вірочко, сонечко, до нас за два дні приїжджає моя сестра. – Одна? –
– Вибач, мамо, що я тоді поїхав…
Я завжди вважала себе гарною матір’ю. Не ідеальною, звичайно, але намагалася робити все, що
– Ще раз повторюю, щоб ноги твого батька не було біля мого інструменту! – Дмитро стояв посеред кухні, агресивно розмахуючи пластиковим кейсом від дорогого дриля
– Ще раз повторюю, щоб ноги твого батька не було біля мого інструменту! –
— Скільки можна, Віталю? Вони приїжджають без попередження, живуть тижнями, а я маю терпіти? Твоїй сестрі з чоловіком доведеться йти в готель, я їх не пущу. — Але вони їдуть здалеку, не можуть же вони в готелі зупинятися. — Чому ні? У них є гроші на квитки туди-сюди, отже, і на готель знайдуться.
— Ти не можеш так вчинити з моєю сестрою, — Віталій нервово барабанив пальцями
Дочка пішла, а теща залишилася із зятем…
– Мамо, ти збираєшся, чи ні? Я тобі вже втретє говорю! – А я
— Сергію, ми разом п’ятнадцять років. Я бачила, як ти змінився за останні місяці. Нові сорочки, дорогий парфум, постійні «затримки на роботі». Ти думав, я не помічаю? Я юрист, любий. Моя робота — помічати деталі. Він зблід. — Значить, ти знала?
Ірина сиділа у своєму домашньому кабінеті, коли почула, як відчинилися вхідні двері. Сергій повернувся
— Значить так. Зараз ти збираєш свої речі й повертаєшся до чоловіка та дітей. Ми всі удамо, що цієї розмови не було. Це ж повний абсурд! — Абсурд — це те, що ти у свої двадцять вісім років по закордонах роз’їжджаєш, а я у тридцять п’ять — сиджу вдома з малими дітьми. Тобі не здається, що це несправедливо?!
— Ви їдете відпочивати, а в мене двоє дітей! У нас грошей немає навіть

You cannot copy content of this page