— Хто, якщо не ти? У тебе майже виплачена іпотека, справи на роботі йдуть добре. Бабусю треба гідно привітати, а вона сама не хоче напружуватися — адже їй уже за вісімдесят. Я внутрішньо усміхнулася. Насправді моя іпотека ще далеко не закрита, а премії на роботі доводиться буквально випрошувати. Але їм це неважливо — в їхньому уявленні я завжди залишаюся невичерпним джерелом грошей.
Я діставала з полиці тарілки для гостей, коли почула уривок розмови в коридорі. Ніна,
– Ти що ж, свекруху свою любиш більше, ніж мене? – прошипіла Світлана Василівна. – Я тебе питаю! Я тебе виростила, на ноги поставила, ночей не спала! Не вона! – Це я вам машину купила, величезні гроші віддала заради вашого комфорту! Чому ти до рідної матері не їздиш? Чому я маю випрошувати увагу?
– Ви знову до неї їдете? Чому не до мене? Чим я гірша? Чому
— Ти став на бік чужої жінки проти власної сім’ї! — Таня не чужа, і я не дозволю вам ставитися до неї, як до служниці.
— Ти хоч сам розумієш, що зараз зробив? — сказала мати, ледве стримуючи лють.
– Вмієш ти, Любко, секрети зберігати, – сказала я доньці. – Прямо, як емальоване решето, – все просочується! – Гаркнула мати
– Вмієш ти, Любко, секрети зберігати, – сказала я доньці. – Прямо, як емальоване
Я все думаю: може, я справді погана дружина? Не можу створити затишок, порядок…
— …І знаєш, Уль, я все думаю: може, я справді погана дружина? Не можу
— Коханий, ти навіть не уявляєш, яка я насправді
— Коханий, ти навіть не уявляєш, яка я насправді, — тихо промовила Анна, дивлячись
– Ми з братом хочемо вступити у спадок…
Коли Сергій познайомився з Іриною, йому виповнилося сорок два роки. За його плечима був
А хто може дати гарантію, що через місяць чи рік ти не знайдеш когось іншого? — Перестань говорити дурниці! — Це не дурниці, а логічне мислення. — Логіка? У тебе? Ах, так… Жіноча…
— Не розумію… — Ігор нервово провів рукою по волоссю. — Чому ти вирішила,
– Ти мене отруїти вирішила? – Не отруїти, а вилікувати, – поправила Зінаїда. – Ти ж сам казав – товариський. А касторка, Гришо, вона товариськість утихомирює. Бо коли в людини живіт крутить, то йому не до ромашок. Йому до вбиральні
Зінаїда була бабою не злою, але злопам’ятною. Образи вона не збирала – вона їх
– Сто шістдесят тисяч премії! Непогано! Я вже прикинув: сімдесят п’ять тисяч мамі на ремонт кухні, п’ятдесят – братові на перший внесок за машину, решта – нам на відпустку. Що скажеш? – Поділив мою премію чоловік
– Олено, дивися що я знайшов, – Ігор увійшов у спальню з моїм телефоном

You cannot copy content of this page