– Ваню, що ти несеш? Який тест? – Досить прикидатись! Моя мати зробила тест ДНК. Здала свої аналізи й аналізи твоїх дітей. І знаєш, що? Вона їм не бабуся
– Ти що… думала, я не впізнаю? – Іван вихором залетів на кухню і
— Вероніка виходить заміж, і ми з тобою їй допоможемо. Все, крапка.
— Ти що, оглухла?! Я кажу — весілля! У нас вдома! Через місяць! —
— Мама дзвонила, каже: давно не збиралися. Тітка Віра з дядьком Васею теж їдуть. Лідо, купи м’ясо на шашлик, три кілограми, не менше. Свинина, ошийок, ти знаєш, як я люблю. Ліда стояла на кухні й дивилася на чоловіка з виразом людини, яка щойно почула прогноз погоди на Марсі
— Ну все, завтра їдемо! — Кирило зайшов у квартиру з таким виглядом, ніби
– Я просто хочу справедливості, мамо! Поверніть мені суму, яку ви витратили на навчання Максима
– Я просто хочу справедливості, мамо! Поверніть мені суму, яку ви витратили на навчання
— Зате ця Гримза одразу розгледіла в ньому потенціал, — вела далі свекруха. — Розумна жінка, що не кажи. Жорстка, звісно, але справедлива
Анфіса стояла біля плити й мрійливо думала про те, що зараз вона могла б
– Вадику, ти куди? – Оксана хитро гукнула йому в спину. – А як же бізнес? А будиночки? А моя кредитна історія?
– З чим завітав? – Оксана перегородила дверний отвір, навіть не думаючи відступати. –
– Я ж просто хочу, щоб моя дочка росла у повноцінній родині! У чому моя вина? – Я спеціально шукав таку, як ти, Вероніко. Без своїх дітей, розумієш?
– Розлучаємося? Чому? – Він щиро розгубився, переводячи погляд зі столу на неї. –
— Уявляєш, мати Владику квартиру подарувала! — Сергій Миколайович не приховував гордості. — Двокімнатну, у центрі. Каже, нехай в онука буде своє житло. Юля стояла за дверима кабінету, притискаючи до грудей теку з документами, які прийшла забрати. У вухах шуміло. Квартира. Двокімнатна. У центрі
— Нехай за тобою доглядає той, кому ти квартиру подарувала. Слова повисли в повітрі
– Моє рішення не змінилося, – видихнула Наталя. – Твоя дочка може жити у цій квартирі, якщо оплачуватиме оренду. За ринковою вартістю. Все, крапка!
– Ну що ти упираєшся? Хіба я багато прошу? Ти що, навіть такої дрібниці
– А я й не знав, що на зустріч можна приводити дітей, інакше б теж узяв із собою дочку! Марино, познайомиш нас зі своїм сином? Після цього питання пролунав вибух зловтішного сміху. – Це не син, це мій чоловік, – почервонівши від обурення, відповіла жінка
Коли Марина прийшла на зустріч випускників разом з Артемом, у залі запанувала незручна пауза.

You cannot copy content of this page