– Навіщо, мамо! – Тому, що я люблю тебе, Рито! Ти моя єдина рідна людина у цьому світі. Я не хочу, щоб ти страждала! – Якби Ілля втік від чуток і пліток, – гріш йому ціна! Навіщо тобі такий чоловік? А тепер… тепер я зрозуміла, що передаю тебе в добрі та надійні руки
Мама Рити з самого початку не злюбила її нареченого. Не те щоб Ілля був
– Артемко, тю-тю… Тьху! Хтось взагалі знає хоч одного великого, відомого Артема? Отож і воно. А ось Михайло – зовсім інша річ. – Ім’я яке, вслухайся: царське! Михайло Грушевський, Михайло Коцюбинський, Михайло Максимович… Потужність! – Зауважив свекор
– Ну що, Ірино, коли мені забирати вас із Мишком із лікарні? – голос
– У вас щось було? – Сердито зупинила його Олена. – З ким? – Здивувався Павло. – З шефом? – він розсміявся. – Чи з секретаркою? Так їй сто років, напевно, динозаврів у дитинстві бачила!
Олена тривожно переводила погляд із Павла на Ольгу. Здалося, чи між ними щось промайнуло?
Мати зрозуміла все, коли залишилася сама в порожній квартирі…
– Лєро, ну скажи чесно, у тебе хоч щось лишилося всередині? Ну там, совість,
– Доню… ти ж мені вибору не залишаєш! Мені доведеться написати заяву…
– Доню… ти ж мені вибору не залишаєш! Мені доведеться написати заяву. – Пиши,
-Нормальний мужик, треба брати, – продовжувала нашіптувати Лариса. -Нормальний, мабуть. Але не подобається він мені, – якось невпевнено відповіла Тетяна. -Не подобається? – запитала Лариса. – Таню, тобі, між іншим сорок пʼять вже! Не дівчинка вже, а все носом крутиш
-Таню, та він же очей з тебе не зводить. Дивись, дивись, – шепотіла Лариса,
-Я хочу попросити тебе, не називай свого батька «татусем» прилюдно. Зрозуміла? Вдома – можна, при людях – не можна. -Чому? – здивовано захникала дівчинка. – Потім все дізнаєшся, ще трохи підростеш
Свого батька Віра пам’ятала з раннього дитинства. Він приходив до неї, грав із донькою,
– Іду я Зіна. Зовсім йду. Розумієш Зіна, втомився я. Від тебе втомився. Адже з тобою навіть поговорити нема про що. Адже в тебе, що не розмова то про дітей, а якщо не про дітей так про роботу, а якщо не про роботу так про город. А я може хочу, просто до душі поговорити. Наприклад про картину яку, чи про книгу. А в тебе завжди одна розмова, скільки капусти треба наготувати щоб на всю зиму вистачило борщі варити.
У Зіни почалася так звана чорна смуга. Щоб вона не робила, все йшло не
Тепло, яке залишилось…
– Мамо, ти повернешся швидко? – тихо запитала Марічка, міцно стискаючи край старенької хустки.
– Тобі ніхто й не пропонує! Квартира буде твоїй сестрі, ти просто грошей дай
– Христино, мені сьогодні дзвонила твоя бабуся. Що там у вас відбувається? – Тобі

You cannot copy content of this page