– Мамо, ну ти ж своє вже пожила! Можеш просто допомогти синові. Це ж так природно!
– Єгоре, що трапилося? Чому ви з Данилком тут? – здивовано спитала Лариса. Син
Яна тримала в руках сорочку і їй чомусь здавалося, що вона якимось чином потрапила до дуже поганого та дешевого серіалу з акторами непрофесіоналами. Один із цих акторів – вона. І вона не знала, що їй робити далі. Неначе погано вивчила роль. Чи то сваритися, чи плакати…
-Це що?! Вадим, що це? Ти… Ти… – Яна тримала в руках білу сорочку
– Це ж скільки винесла ця маленька, тендітна жінка! Невже доля спеціально приготувала їй стільки страждань? – думав збентежений Володимир
Дружина поїхала у відрядження, донька у батьків, а Володимир лишився сам. Якось навіть не
– Жодного табору, нехай приїжджають допомагати бабусі, – сказала моя мама, вимагаючи привезти до неї онуків
– Поліно, ти чого? Це ж дитячий табір! Усі діти мріють там побувати! –
– У вас же дітей немає, поміняйтеся квартирами з братом, – сказала свекруха синові, виселяючи нас із житла, яке я вважала своїм
– Артеме, ти що? Який переїзд? Я стільки вклала у цю квартиру! Ми тільки-но
– Марійко, це недуга така чоловіча. Я ось все життя прожила з Михайлом, батьком Степана, і всяке побачила в житті, він теж любитель був погуляти, але я все пережила. Тому старість разом зустрічаємо, онукам радіємо, інші міцною родиною нас вважають. А якби я підняла хвіст по молодості, не знаю, де б я була тепер, з ким вік доживала?
Не дарма кажуть, що сім’я – це праця, турбота один про одного. Вдвох завжди
– Коли ці люди звільнять мою квартиру? – Сестра просила, щоб вони пожили до кінця місяця. – Що?! До кінця місяця? – Ну, так. Вони ж сплатили оренду до кінця місяця. Як вона їх вижене тепер? – Що? Совість у неї прокинулася? Я їй покажу, як виганяють із квартири
– Діно, тут така справа, в Анжели проблеми… – У неї завжди проблеми. Для
– Тобто, я у своєму власному будинку повинна спати на надувному матраці на веранді, бо ви так вирішили у вашому затишному чатику? Графік скасовується, – всі по домівках…
– Це ж будинок мого брата! – верещала зовиця так, що з найближчої яблуні
Світлана сіла на край ліжка, заплющила очі й спробувала знайти в собі сили продовжувати цю виснажливу боротьбу за сімейне щастя, яке, здавалося, ставало все більш примарним з кожним днем
Тьмяне світло пробивалося крізь фіранки. Кімната слугувала одночасно і спальнею, і кабінетом. Світлана сиділа
—Ану йдіть звідси! Яка мати, такий і синок. Шкода, що я це тільки зараз зрозуміла, — Оля виштовхнула свекруху за двері.
Було пізно. Оля, вклавши дітей спати, пішла на кухню. Закип’ятила води в чайнику, налила

You cannot copy content of this page