Ніна Петрівна добре пам’ятає день, коли їй довелося вирішувати долю чужої дитини. Була середа,
— Льошо, ну ти серйозно? Знову ці твої «звіти до півночі»? — Альона стояла
Галя побачила світло у вікнах ще з повороту на путівець. Володя пригальмував, і вони
— Антоніно Степанівно, я попросив би вас вийти, — нотаріус закрив теку і подивився
Я відкладала гроші роками. Збирати я почала з того часу, як Ася пішла в
— Ти що, серйозно? Ти запросив їх усіх? — Інна стояла посеред кухні з
У суботу ми приїхали на дачу раніше, ніж зазвичай, і я ще від хвіртки
Ховали Сергія Миколайовича у п’ятницю. Ранок видався похмурим, без жодного променя. Небо висіло низько-низько,
Ганна вимкнула двигун і кілька секунд сиділа нерухомо, дивлячись на знайомий під’їзд. П’ятниця, сьома
Марина сиділа на краю дивана і рахувала вдихи, щоб не зірватися. У спальні —