– У твоєму віці, мамо, й дванадцяти квадратів у гуртожитку за очі вистачить! – Ігор по-господарськи відсунув кухонний стілець, – тобі одній трикімнатна ні до чого. У нас із Діаною третій на підході, нам тісно. А ти тут одна пануєш
– У твоєму віці, мамо, й дванадцяти квадратів у гуртожитку за очі вистачить! –
Машо, ну поглянь на неї. Вона ж в очікуванні дитини, зовсім сама, її покинули. Їй же ніде жити. А у нас тепер є зайва квартира. Це ж елементарно, просто по-людськи
Маша стояла посеред власної вітальні, міцно стискаючи нотаріальні папери, і дивилася на чоловіка, ніби
Добрий майстер на всі руки…
– Знову не спав? – Ірина подивилася на чоловіка з невдоволенням і прихованим жалем.
— Та що ти собі дозволяєш?! — закричав Дмитро, вриваючись до квартири. — Мама дзвонила, ридала в слухавку! Каже, що ти її грошей позбавила! Лілія сиділа на дивані з книжкою, її погляд спокійно піднявся на чоловіка. — Я нічого не позбавляла. Я просто закрила доступ до свого рахунку. — Це наш спільний рахунок!
Знову. Той знайомий гіркий присмак розчарування заповнив Лілію, щойно вона кинула погляд на екран
– Маленька моя, я б із задоволенням тебе відвіз, але ж ти знаєш, що я підвожу на роботу начальника відділу. А від нього залежить моя премія. Адже в нас скоро дитина буде, а це великі витрати. – Так що хороша премія нам не завадить. А ти якось потихеньку дістанься сама автобусом, гроші треба економити
З боку сім’я Лозових виглядала ідеально. Він інженер-конструктор на солідному, престижному заводі, вона дитячий
– У нас у сім’ї тільки одна людина ледарює – твій тато! П’ять років тому звільнився й відпочиває: то гуляє десь, то за комп’ютером сидить. Ти з нього приклад не бери. Він у нас у сім’ї – нахлібник, – пояснбвала теща онуку за сніданком
Андрій прокинувся через те, що хтось голосно грюкнув дверима на кухні. Він розплющив очі,
— Алісі… їй буде краще у спеціалізованому закладі. Там догляд, там режим, там фахівці. — В інтернаті, — Юля промовила ці слова на подив спокійно. — Так. В інтернаті. Це не вирок, це тимчасовий захід. Ти вийдеш на повну ставку, працюватимеш у Дениса. Через рік-два ми станемо на ноги, заберемо її назад. — Ти що, справді пропонуєш таке?
Юля щовечора засинала під тихий скрип старого дивана, наче чула, як дихає Аліса крізь
Галина простягнула руки, хотіла обійняти її, але невістка вже переступила поріг, оглядаючи передпокій швидким, чіпким поглядом. Так оглядають квартири під час показу, одразу прикидаючи метраж. Її очі ковзнули по пожовклих шпалерах, по вішалці з куртками, зупинилися на тазику біля батареї. – Скільки тут кімнат?
Галина стояла навпроти дзеркала в коридорі, намагаючись зрозуміти, яке обличчя потрібно зробити, коли вперше
Ну що за жінка! Геть нерозумна!
Лайка, що розірвала тишу їхньої квартири, була неприємною, але звичною. «Ну що за жінка!
– Тут господиня я! Відчуваєш різницю?
Тетяна жила сама вже три роки, – сама собі господиня. Нікому не треба догоджати,

You cannot copy content of this page