Ліда вийшла вдруге заміж у тридцять два. На той час вона вже три роки була вдовою.
Малогабаритна двушка дісталася їй від чоловіка. Купували її разом, облаштовували. Борги виплатили та вже про дітей думали, але цьому не судилося збутися. Микола пішов із життя у дорожній пригоді, терміново викликали на роботу. Поспішав і не впорався з керуванням.
Ліда дуже переживала. Довелося після всього цього доглядати свекруху, яка потрапила в лікарню із серцевим нападом.
Дочка Ксенії Максимівни одразу після похорону брата поїхала, не залишилася з хворою матір’ю. У лікарні – значить вилікують. Ліда відвідувала її щодня, а потім допомогла дістатися додому.
– Дякую, Лідо. От не думала, що дочка мене так залишить. У неї справи важливіші за хвору матір. Прийду до тями, розкисати не можна, треба виходити на роботу.
Не пенсіонерка ще. Сина тепер нема, а дочка… А ти, Лідо, ще молода, Колю не повернути, знайдеш ще своє щастя, і діток наро диш. Приїжджай іноді, дзвони.
Обидві жінки плакали. Ліда поїхала до себе, а свекруха залишилася у своїй квартирі.
Настав час вступати у спадок. Свекруха відмовилася від своєї частки. Ліда стала єдиною господаркою квартири.
Минув час, Ліда познайомилася з Олексієм. Вже при знайомстві з новою свекрухою вона зрозуміла, що стосунки будуть не простими.
– Тридцять два, а дітей немає. Чому? Хвора? Не вперше ж заміж виходить, – одразу сказала Юлія Вікторівна.
– Мамо, припини – намагався заспокоїти Олексій свою матір. – Я тобі все розповів. Чоловік Ліди покійний, це не секрет. Навіщо зараз ставити безглузді питання. Все у минулому, а зараз це наше життя.
– Добре, не буду! Але потім не кажи, що я не попереджала. Все це дуже добре. Міг би знайти дівчину пристойніше. Другий шлюб, дітей немає, може, позбавлялася малюків.
– Мамо! Припини. Ти ображаєш Лізу, а значить і мене.
– Ти мій син, а вона ніхто!
– Якщо ти так поводитимешся, то і я буду ніхто.
– Проміняв матір на цю.
– Я не проміняв. Для мене ви обидві рідні та кохані.
– Я мати, я рідніша!
– Я попередив. Якщо не буде нормального ставлення до моєї дружини, то мене більше не побачиш. Дотримуйся кордону пристойності.
– Ось як ти з матір’ю, а я все для тебе. Вона прийшла на готове.
– На готове прийшов я! Жити ми будемо у її квартирі. Свою я здаватиму, вона менша і ремонт там не такий.
Олексій не став звертати уваги на сльози матері та пішов. Ліда чекала на нього біля під’їзду. вона вийшла раніше.
– Все буде добре. Їй доведеться все прийняти.
***
Скромне весілля було розкритиковане свекрухою. Вона ще й родичів налаштовувала проти шлюбу Ліди та Олексія.
– Якщо так продовжуватимеш, то онуків не побачиш.
– У мене є онука. Твоя молодша сестра не стала чекати, коли ти одружишся, народ ила. А ось діти, яких наро дить Ліда, можуть і не твоїми бути. Ось так!
– Діти будуть мої, але навіть, якби у Ліди була дитина, то я б вважав її своєю. Ти хіба не пам’ятаєш, що мене виховав вітчим?
– Якби він зараз чув твої слова, то не підтримав би. Дуже шкода, що його не стало, він був би добрим дідом. Ти будеш їх бабусею чи ні, вирішувати тобі.
– Подивимося.
Первісток з’явився через рік після весілля. Олексій подзвонив матері, але натрапив на стіну претензій та вимог. Мати вимагала тест на батьківство, без якого навіть не збиралася дивитись на дитину.
– Добре, мамо…
– От і молодець!
– Добре, мамо! Але ти не дослухала мене. Я згоден, що ти не дивитимешся на мого сина. Або ти просто приймаєш мій вибір, або ти не бабуся!
– Ти серйозно?
– Так. Я з принципу не робитиму аналіз.
– Ось це ти дарма, колись ти розлучишся і чужа дитина опиниться на твоїй шиї.
– Все, більше на цю тему не збираюся розмовляти.
Юлія Вікторівна в гості не приходила, онука бачила лише на фотографії у телефоні, син показував.
***
Якось Ліді зателефонувала Ксенія Максимівна.
– Лідо, я хотіла б тебе запросити на чай. В мене ювілей, а дочка не приїде. Там усе складно, – сумно сказала перша свекруха.
– Подруг у мене немає, рідні теж. Я знаю, що в тебе чоловік та дитина, приходьте разом. Давно тебе не бачила. Я спечу пиріг. Якщо, звісно, він не проти.
Олексій був не проти. У призначений час вони прийшли із подарунком до Ксенії Максимівни.
– Дякую, що прийшли. Я пироги спекла. З м’ясом та з вишнею. Не знаю, що ви любите.
– Ми всі їмо. Це Олексій, мій чоловік, а це наш син Єгор. До речі, йому сьогодні пів року виповнилося.
– А я йому подарунок приготувала, якраз до речі. Напевно, ще рано, але нехай буде.
Єгор розглядав нову іграшку та бабусю, дорослі пили чай. Сімейне чаювання. Олексій задумався, з його матір’ю ніколи такого не буде.
Теща далеко, до неї не наїздишся, тільки раз на рік. Там усе добре, тільки далеко. Його мати поряд, але здається на іншій планеті.
– А ви заходьте. Якщо треба посидіти з Єгором, то я можу, завжди чекала онуків, але…
– А у вас ще немає онуків?
– Ні, й не буде. Не хоче моя дочка дітей, у неї кар’єра. Другий чоловік через це й пішов.
– Вибачте, я не знала. Якось не цікавилася її життям. Вона спілкуватися не хоче, а я не нав’язуюся.
– Ось і я не нав’язуюсь. Подзвонить – добре, ні – стерплю. Нічого не прошу. Ви заходьте, вечорами та у вихідні я вдома, вдень працюю.
***
– Ось якою має бути свекруха, – несподівано сказав Олексій, коли вони їхали додому.
Ліда промовчала. Матір чоловіка вона практично не бачила після весілля, а та не бачила навіть онука. Ксенію Максимівну було шкода, сина втратила, дочка далеко, онуків нема.
– Лідочко, ти про що задумалася?
– Та так.
– Гарна жінка. Якось навіть у голові не вкладається. Ти їй уже ніхто, Єгор зовсім ніхто, я зайняв місце її сина, а вона нас так прийняла.
– Їй самотньо.
– Пропоную у вихідні відвідати її.
– Я згодна.
***
Ксенія Максимівна завжди була рада їх бачити. Перші слова Єгора – мама, тато, баба.
– Бабуся, Ксенія Максимівна. Єгору бабуся. А нам вона хто? – якось сказав Олексій. – Тобі – колишня свекруха, а мені – ще одна теща?
– У мене дві свекрухи, у тебе дві тещі, – засміялася у відповідь Ліда.
– Тільки невідомо, де свекруха справжня. А тещі обидві гарні.
***
Мати Олексія так і чекає на підтвердження батьківства свого сина, а він не збирається цього робити. Він чудово знає, що дитина його.
А незабаром буде й друга. Спілкування не виходить. Ксенія Максимівна радіє кожному дню, у неї тепер є сенс життя, онуки та діти. Тільки невідомо, хто вона, теща чи свекруха, але те, що вона бабуся – не обговорюється.
Ось як у житті буває! Часом доля так закрутить, що й не вигадаєш такого сюжету…
Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, ставте вподобайки!
