Життєві історії
Бабця Валерку не любила, не признавала. – Не наш він, не наш, – казала Ганна Федорівна у крамниці жінкам. – Ганно, та як не ваш? Ну ти глянь,
Життя в селі у всіх на очах. І нічого не сховається від пильних сусідів. От і від Олега неможливо нічого сховати. Він балакучий на все село, іноді люди
-Олег, я прошу тебе… Олег. Я не зможу одна, розумієш. -Ніно, ну май ти повагу до себе, ти все-таки жінка. Я не хочу з тобою жити, розумієш? Навіщо
– Дівчино, – офіціант вимовив це так, наче в пристойному суспільстві промовив нецензурне слово, – ви це червоне вже хвилин п’ятнадцять у келиху розглядаєте. – Якщо чекаєте на
Важко опустившись на табуретку, Оля подивилася на годинник. Половина другої ночі. – Не дарма на роботі жартують, що перший день відпустки – найважчий. Стільки сьогодні переробила, – вона
Павло відкрив двері і увійшов в квартиру: -Кохана! Я вдома! Але йому ніхто не відповів. -З подружками зустрічається або в магазин пішла? – подумав він. Павло пройшов у
Рома грався на підлозі в теплій хаті, коли двері відчинилися і разом з холодом в хату зайшла чужа жінка. Вона підбігла до нього: -Синку! Синочку! Як же я
– Ти хоч розумієш, що не син, а виродок? – Тітка Тамара плюнула прямо на килимок перед моїми дверима. – Батько твій у труні б перевернувся, коли б
– Рито, я не розумію, у них із грошима проблема, чи що? – дивувався Семен. – Сказали б хоч. А то мовчать. Ніколи нічого не купують, навіть дивно.
– Вже минуло п’ять років, як нас покинув Михайло, – сказала Марина на поминках у колі своїх найближчих родичів. Поруч із нею сидів син, перед яким Марина була