Боюся, що хлопець зробить мені пропозицію

Пишу на правах повної анонімності.

Мене затягує в шлюб. Бачу, що відносини йдуть до шлюбу. Хлопець вже кілька разів ставив жартома питання а-ля: “Не хотіла б взяти моє прізвище?”. Але я не хочу. Зустрічаюся з ним майже два роки. Але я його наче не кохаю.

Мені подобається з ним проводити час: він цікавий, уважний, добрий … Але я його не люблю. Вірніше не так: я відчуваю до нього симпатію. Але у мене не “літають метелики в животі”.

У мене не вискакує серце з грудей і пульс не частішає, коли я поруч з ним. Та й зустрічатися з ним стала швидше з жалості, а не від любові. Просто за весь цей час навіть не було сварок з ним: він не ображав мене, не робив нічого такого, через що б можна було з ним порвати.

Але я бачу, що він любить мене. Любить дуже сильно. Я не кидаю його лише з почуття обов’язку. Мене виховали так, що не можу зрадити людини, особливо, коли мені нічого поганого не зробили. Я розумію, що вже ніколи його не полюблю. Але мені здається, що нікого краще я не зустріну в своєму житті. Якщо будуть діти, то він буде ідеальним батьком для моїх дітей. Я бачу, що він турботливий. Розумію, що не зрадить.

Але я сумніваюся. Сумніваюся постійно.

Саме ідіотське – це що до нього навіть і претензій ніяких немає. Я сама не знаю, чого хочу.

Дуже боюся, що якщо вийду за нього заміж і коли-небудь по-справжньому закохаюся, то почну зраджувати і все зламаю … А з іншого боку – якщо посварюся з ним, то, можливо, ніколи й не зустріну такого чоловіка. Я заплуталась. У кого-небудь була подібна ситуація? Або мене одну так штормить?