Брат чоловіка попросив виносити їм дитину, а я вважаю таке прохання непристойним

На той час, коли сталася ця подія, ми з моїм чоловіком жили вже разом одинадцять років. І непогано жили. Спочатку будинок збудували поруч із батьками, потім дітки пішли.

Діток у нас троє — Аня, Аріна, та маленький Артем, якому два роки нещодавно виповнилося. Я по дому кручусь, чоловік на роботі,- все у нас гаразд. Нам завжди сусіди заздрили — і з батьками ми у злагоді жили, і з братом мого чоловіка Сашка теж завжди ладнали.

А як не ладнати? Сергій був старшим за Сашка на два роки. Сергій мого Сашка і виростив. Батьки тоді працювали багато, а Сергій його і до садка водив, і до школи потім його відправляв, і уроки з ним робив.

Загалом, Сергій для чоловіка був авторитет незаперечний. І чого ж я стану рідних братів сварити? Та й приводу не було. Дружина Сергія – Світлана, дуже приємна, тиха  жінка.

Ми з нею і про в’язання могли поговорити, і про різні квіточки. На селі до квіточок добре ставляться, їм аби грядки встигли прополоти. Ми зі Світланою їх замовляли разом, і обмінювалися, і навіть самі їздили в місто на виставку квітів, щоб купити всякі коріння, та насіння.

Зате й подвір’я у нас — суцільна клумба, що в мене, що у Свєтки. Гарна жінка, одне ось тільки в неї горе – не було у неї діток. Щось там у неї по жіночій лінії, хвороба якась. Я, звичайно, заспокоювала її, як могла. Завжди їй казала:

– Та не переймайся ти так! Он, подивися, по телевізору показують! Зараз чоловіки навіть без жінок дітей заводять. Зірки, яким уже правнуків глядіти час, самі батьками стають.

А ти молода, сильна! Зараз, знаєш, як медицина в гору пішла? Не пройде і року – вилікують.

Свєтка так хотіла вірити, що в неї навіть очі спалахували. Але час минав, а жодна медицина їм з Сергієм допомогти не могла.

Того дня ми хрестили Артема. Потрібно було раніше, але чогось протягли, й дочекалися аж до двох років. Але не страшно, краще запізно.

Хрещеним батьком, звичайно ж, Сергія запросили. А той і радий. Він справді, так малечу любив. До нас приходив, доки з усіма дітьми не привітається, доки їх на руках не перетягає, до чоловіка не підійде.

І разу не було, щоб без подарунка до хлопця з’явився. А вже наша малеча навколо нього такі хороводи водила! У церкві все пройшло, як треба, потім усі зібралися, і до нас додому поїхали — треба ж відзначити таку справу.

Приїхали, я на стіл накрила – звечора наготувала різних страв святкових. Усі сіли, випили, як слід, почалися розмови. Чоловіки про своє говорять, ми зі Світланою якийсь візерунок розбирали по в’язанню.

Тут же батьки Сергія та Сашка сидять, друзі наші, та діти. Артем заліз до Сергія на руки.
– Артем! Ну, куди ти знову забрався? – раз у раз обсмикувала його я.

Але Сергій тільки відмахувався:
– Та годі тобі, я ж не чужий.

Засиділися ми допізна. Я пішла дітлахів спати укладати, а Світлана за столом доглядати залишилася. Чую – вже і батьки додому зібралися, і друзі попрощалися. Ну, гадаю, і добре.

Зараз дитину покладу, і посидимо зі Світланою та з Сергієм, у карти пограємо. Любили ми пара на пару грати – хлопчики проти дівчаток.

Заколисую Артема, дивлюся — до кімнати Сергій з Сашком заходять.
– Давай, Тань, я Артема похитаю, — каже Сашко. – Тут тобі Сергій щось сказати хоче.

– Ой, та я знаю, що він хоче сказати, — посміхнулася я. – Мабуть, на рибалку тебе відпрошуватиме. Сергій, і не проси – не відпущу! Роботи по господарству зібралося прірва.

– Та не про це я, – відмахнувся Сергій, і раптом випалив, – виноси мені дитину, га?
Я навіть оніміла від несподіванки. І, головне, дивлюся Сашко це чує, але, як так і треба, ніяк не реагує. А Сергія, як прорвало:

– Тань, ну ти ж бачиш, ніяк у нас зі Свєткою не виходить ця справа. Щоразу, як до вас йду, у мене серце кров’ю обливається. Ще рік – другий, і пізно буде. Ну не можу я Свєтку кинути!

А вона не може, ти ж знаєш. Я весь час у вас сиджу, бо весело у вас завжди, і сміх дитячий, і белькіт, а в нас… як живцем замуровані.

– Сергію, а… можна ж із дитячого будинку взяти, — не знала, що відповісти я.
– Можна, то можна! Та тільки в мене на роботі один узяв – з лікарень не вилазять. Спочатку дитина начебто здоровенька була, а потім, як повилазили всі болячки…

І я, як уявлю, що мій малюк буде від болю корчитися, а я нічим допомогти не зможу, так…А у вас усі діти здорові, та і я не хворий.

– Слухай, та ти у своєму розумі? Це як же я буду дев’ять місяців дитину під серцем носити, а потім його тобі подарую, чи що? Знайди матір сурогатну, зараз це просто робиться.

– Ще б пак не запросто! – пирхнув Сергій. Тільки знаєш, скільки вони просять?  А тут… Ти тільки виноси, ми поїдемо звідси, щоб вам не мозолити очі.

А ще я від батьківської спадщини відмовлюся – нехай все на Сашка переписують. За дитину, га?
– Ой, постривай… Щось у горлі висохло… піду поп’ю…

Вискочила я, і відразу до Свєтки:
– Ти чула, що наші мужики придумали? – запитала я її. Вони вже зовсім з розуму вижили!

– А чого вижили… — сумно зітхнула Свєтка. Інакше – ніяк. Кине він мене, якщо дитини не буде. Ти-то вже напевно дитину нам подаруєш, а на мого Сергія не позаришся, а інша … Залишуся я під старість років одна, як перст. Кому я така порожня потрібна?

Загалом, ще довго ми розмову вели. І мій чоловік брата повністю підтримував. Він його завжди підтримує. Навіть тут. А я собі місця не знаходжу!

Зараз все від мене залежить, треба відповідь давати, а я… Ніяк наважитися не можу. І не відмахнешся – справа серйозна. Не знаю, навіть, що робити? Може, хтось пораду яку дасть?