Брат не відвідував хвору матір, доки не дізнався, що мені довелося продати її квартиру

Незабаром буде рік відколи захворіла мама. Їй стало погано, коли вона була у знайомих за містом. Поки викликали швидку, поки надали допомогу… Час було втрачено. І наслідки серцевого нападу стали в рази серйознішими. Пройшло багато часу, але покращень не спостерігається.

Ми з чоловіком тоді забрали маму до себе. Одна вона вже не може. Зараз вона почала трохи ходити, але мова ще не повністю відновилася. Та й сил у неї майже немає, вона швидко втомлюється і не може впоратися із простими домашніми справами.

Тому вона мешкає у нас. Більшість турбот на мені, але чоловік теж дуже допомагає. У мене ще двоє дітей школярів. Добре, що з піклуванням про них частково допомагає свекруха.

Раніше і вона, і моя мати дуже нам допомагали. Завдяки їм ми з чоловіком могли працювати повний день та виплачувати кредит. Зараз весь світ перевернувся з ніг на голову. Я вже не знаю, на якому світі я живу.

До речі, я у мами не єдина дитина, є ще молодший син Олексій. Ось тільки його турботи про матір не дуже хвилюють.

У мого брата теж є сім’я. Вони також сплачують кредит за квартиру. За пару місяців до того, як мама злягла, у нього народився син. Я розуміла, що чекати від нього фінансової допомоги не варто. Та я і не просила, все ж у нього дитина маленька. Хоча не приховуватиму, що мене засмутило його небажання допомагати матері взагалі.

Перший місяць він дзвонив і питав, як її справи. Приїхав за весь рік лише один раз, коли ми відзначали мамин день народження у нас удома. Він бачив, як нам тяжко, але навіть тоді не запропонував ні допомоги, ні грошей. Мені було сумно, але я просто махнула рукою. Турбот зараз і так вистачає.

А нещодавно брат раптово сам мені зателефонував. Сказав, що знайшов нову роботу та справи трохи налагодилися. Запитав, чи не потрібно грошей. Я здивувалась такому повороту, але від допомоги вирішила відмовитися.

Справа в тому, що ми кілька місяців тому продали мамину квартиру. Вона вже не зможе жити сама, завжди житиме з нами. А ось грошей катастрофічно не вистачає.

Тому ми ухвалили таке рішення. Закрили наш кредит на квартиру, частину взяли на поточні витрати, а частину ще відклали. Справа в тому, що в нашій двокімнатній квартирі обмаль місця на п’ятьох людей. Діти вже втомилися тулитися з нами в одній кімнаті, та й нам потрібен якийсь простір. Ми вирішили, що продамо нашу квартиру та візьмемо трикімнатну знову в кредит.

Про це я розповіла братові. Він відразу ж запропонував зайти до нас у гості, мовляв, скучив за мамою. Я ще здивувалася. А коли розповіла чоловікові, то він лише посміхнувся:

“Про квартиру прийде говорити, ось побачиш”.

Так і сталося. У перші півгодини він завів розмову про те, що йому належить частка у квартирі матері. Я вийшла з себе. Ми цілий рік дбали про маму, взяли на себе всі витрати. А ще всі фізичні складнощі та проблеми. А він приходить і каже, що я йому щось винна.

Він почав говорити про те, що це його спадщина. Але ж мама ще жива! Яка спадщина? В цілому ми сильно посварилися і я виставила його ні з чим. Мама засмутилася і плакала. Боюся, щоб це не позначилося на її здоров’ї.

Що мені тепер робити? Чи правда я винна братові половину грошей за квартиру? Підкажіть, як правильно вчинити.