Брат вимагає від батьків написати заповіт на його користь, він же ремонт їм сплатив

Брат у мене завжди був завбачливим малим, але тут він навіть якось переплюнути примудрився. Почав вимагати від наших батьків, щоб вони йшли та зараз почали оформлювати заповіт, до того ж на нього. Тому що він у нас благодійник, сплатив батькам ремонт у квартирі. Це буде несправедливо, якщо потім цю квартиру доведеться зі мною ділити.

Нашим батькам зараз навіть шістдесяти років немає, а брат вже налаштований ділити спадщину. Я, загалом, і не здивована, він завжди все робив з далекосяжним прицілом. Але тут щось він перегинає, звісно.

Моєму брату зараз тридцять два роки, мені двадцять дев’ять. Що я, що брат, живемо від батьків окремо. У мене вже є чоловік і дитина, а брат поки що живе один, що з його характером зовсім не дивно. Дівчата жадібних не люблять, а брат саме жадібна людина.

Я якось з дитинства для себе зрозуміла, що нічого в брата ніколи просити не треба. Він сам не давав, а якщо батьки спробували його присоромити та змусити чимось поділитися, то одразу вдарявся в крик та плач, наче його останнього позбавляють.

Тому з ним було неможливо грати – своїм він не ділився, а чуже швидко згрібав під себе і віддавав потім лише після того, як на нього натиснуть дорослі.

У нас із ним були не надто споріднені стосунки та саме через його одвічну жадібність. Я намагалася його взагалі не чіпати, менше претензій буде на виході.

А то зайдеш у його кімнату на вечерю покликати, а потім два дні пояснюєш, що не брала його дармовис, який лежав у нього в кімнаті, коли я туди заходила, та я навіть не бачила цього дармовіса.

Батьки намагалися ставитися до заскоків брата з гумором. Тато передрікав йому кар’єру воєнного, а мама казала, що йому треба в якісь контролюючі органи. Я ж зі свого боку щиро вважала, що брату треба лікуватись у спеціалізованій установі.

З роками загони брата нікуди не поділися. Навіть на моє весілля, куди я особисто дозволила йому приходити без подарунка, він не пішов. За офіційною версією, бо захворів, а за фактом – щоб не витрачатися на подарунок.

Він знав, що хоч я й дозволила нічого не дарувати, але це і збоку виглядатиме дивно, і батьки навряд чи зрозуміють. Тому він обрав найпростіший варіант – нікуди не ходити.

О, якщо ви зараз переживаєте, що в людини просто не було грошей, а я тут вже отрутою плююсь, то це даремно. Гроші у брата є завжди.

Його свердловина не знайшла б спокою, якби його недоторканний запас коштів обмілів. Витрачав гроші він завжди дуже неохоче. Навіть на покупку машини наважувався два роки, хоч гроші на це в нього були.

Минулого року брат раптово розщедрився та вирішив сплатити нашим батькам ремонт у квартирі. Все це було подано так, начебто він їм триповерховий палац відбудував, а не косметичний ремонт сплатив.

Ми ось із чоловіком батькам на дачі опалення зробили та лоджію засклили, але навіть мізерної “пресконференції” з цього приводу не робили. Просто взяли та зробили.

Брат же зробив зі свого подарунка мало не шоу. І у всіх соцмережах написав пости, як важливо допомагати батькам, не забувати, бути вдячним та інші бла-бла.

І потім ще на кожному святі нагадував, що всю цю красу сплатив він. У мене син колись до горщика привчався тільки, зробить свої справи, а потім ходить і всім горщик показує, який він молодець. Ось і брат поводився приблизно так само.

Але це навіть не головний заскок. Головне в тому, що нещодавно брат заявив батькам, що їм варто піти та написати заповіт. А то в житті всяке може трапитися, тому краще підстрахуватися.

Батьки такою вимогою були вражені, а я не стала приховувати емоцій і заявила, що брат зовсім очманів. Мамі та татові ще немає і шістдесяти років, а він їм про заповіт. Нормальна людина, га?

– Людина може не стати будь-якої миті, це, на жаль, факт. А я не хочу з тобою потім позиватися, – заявив брат.

– А чого позиватися? Все навпіл буде, а там вже розберемося, як вчинити.

Але брата такий варіант не влаштовував. Йому не треба навпіл.

– Ага, я тут ремонт сплачую, величезні гроші витрачаю, а ти про навпіл мені зараз говориш! Хоча ви взагалі жодної копійки не витратили! – заволав брат, обурений таким підходом.

Тут навіть батьків пройняло. Тато поцікавився, чи не хоче син, щоб вони йому гроші повернули, а то він щось так переживав, що аж про заповіт згадав.

А брат на нього образився. Мовляв, батькам він допомагав від чистого серця, але ось заповіт краще все ж таки оформити.

Я шокована з його простоти. З таким підходом до життя він до пенсії не доживе, жадібність задушить його раніше.