– Жінці не обов’язково все знати. Це мої гроші! Особисті! Ти й так живеш у моїй квартирі, на все готове прийшла! – Гаркнув чоловік

Анна прокинулася від дзвінка будильника, встала, ноги самі знайшли капці, за звичкою, але… Дорога виявилася не та, не звична: кухня праворуч, ванна ліворуч.

***

Вчора Ганна переїхала в будинок батька. Одна. Микола її вигнав, точніше, відправив подумати. Будинок залишився їй після батька за заповітом, гарний, добротний, але за тисячу кілометрів від міста, де вона жила з матір’ю, де вийшла заміж, де жила у великій квартирі чоловіка.

Після розлучення з її матір’ю батько поїхав, платив аліменти, доньку не забував. Мати так і не вийшла заміж, хоча причиною розлучення була її провина.

З чоловіком Миколою жили нормально, багато хто так само живе. Працювали обоє, сина виховали. Мати Анни пішла із життя рано, навіть пенсії не дочекалася, – хвороба не питає віку, не вибирає.

Ганні тоді було двадцять два, на руках немовля. Вона вступила у спадок. Микола запропонував продати квартиру її матері та купити машину.

Машина була потрібна. Так і вчинили. Життя йшло своєю чергою. Син Михайло виріс, одружився, живе окремо. Іпотека виплачена, цілком самостійний чоловік.

Батько пішов із життя у лікарні. Ганні він до останнього дня не повідомляв про свій діагноз, про стан, – кріпився. Навіть рік тому, коли вона приїжджала в гості, виду не подавав.

Подзвонив увечері, а вранці його не стало. Ганна навіть попрощатися не встигла. Плакала, переживала. Микола на похорон поїхати не зміг, проєкт здавали. Не відпустили, а може, це просто відмовка була. Анна поїхала із сином, – Михайло любив єдиного діда.

Поховали, а за пів року Ганна вступила у спадок. Виявилося ще були претенденти, тож батько залишив заповіт.

Колишня друга дружина намагалася довести, що будинок зводили в шлюбі, намагалася оскаржити в суді. Нічого не довела.

Вона із сином там лише півтора року жила. У батька були усі документи. Потім з’явився її «син», який і сином не був. Довести не змогли, але нерви пошматували.

Ганна стала власником будинку та рахунку у банку, нічого ділити не довелося. Але вона рано заспокоїлася. Не встигла вона приїхати додому та повідомити все, як Микола заявив свої побажання на цю спадщину.

– Будинок продаємо. Машину нам треба міняти. Сто років тому її купили. Добре, коли є, що у спадок одержати. Гарні в тебе батьки були. Жаль їх, нічого більше не отримати з них. Хоч якийсь сенс від тебе у сімейному житті,

– Ти це про що?

– Так, думки вголос. Будинок треба на продаж виставляти. Ти мені напиши довіреність, як того разу з квартирою. Я звичний, – займусь. Машину все одно на мене оформляти, у тебе водійських прав немає.

– Будинок хороший, місце ще краще, навесні піде, як з аукціону. До машини можна буде купити причіп. Я прикинув, по сайтах полазив. У мене є накопичення.

– Машину можна було давно й у кредит взяти, якщо маєш накопичення. Чому ти про них мовчав?

– Жінці не обов’язково все знати. Це мої гроші! Особисті! Ти й так живеш у моїй квартирі, на все готове прийшла!

– Твої гроші, твоя квартира, а мій дім! Продавати його не буду. Тато сам його будував, як з’ясувалося, для мене.

– Ти у своєму розумі? Будинок за тисячу кілометрів, а нам машина потрібна!

Микола кричав цілий вечір. Кричав, умовляв, але Ганна вже все вирішила. Вона не лише будинок не продасть, вона й про гроші не скаже. Микола мовчав, і вона промовчить.

Що робити з будинком, вона ще не знала. У неї є син. Ось потім і видно буде, а так одразу, не подумавши, піддатися вмовлянням чоловіка…

Знову піддатися. Вже це проходили. У квартирі матері міг би син жити, і жодної іпотеки не потрібно. Нині вже пізно думати про це.

– Якщо твій дім, то збирай дрібнички і живи там! І подумай! В нас родина!

– Добре. У мене відпустка, я поїду, подумаю.

Ганна зібрала у валізу все необхідне. Вранці на Миколу чекала не кава, бутерброди та сирники, а порожній стіл. Дружини вже не було. Вона тим часом уже їхала потягом. Одинадцять годин і вона майже на місці. До будинку п’ять хвилин пішки.

***

Ганна прокинулася від дзвінка будильника, встала, ноги самі знайшли капці, за звичкою, але… Дорога виявилася не та, не звична: кухня праворуч, ванна ліворуч. Все навпаки.

Треба було не вмикати будильник. Вона звична вставати рано,  й без дзвінка б прокинулася. Каву знайшла в шафі, таку ж, як любила вона. Смаки з батьком у неї збігалися. Порожній холодильник, пусті шафи.

Вона згадала, що не купила продукти там, де жила з чоловіком. Вчора був день закупівлі, а його вона провела в дорозі. Усміхнулася, мабуть Микола шукатиме в холодильнику готову їжу. Вигнав, – хай знається сам.

Анна сходила в магазину він був майже поряд. Батько добре про нього відгукувався, та й Ганну там уже знали. Купила все потрібне.

Три тижні відпустки вона вирішила провести тут, повертатись додому до чоловіка зовсім не хотілося. Продати будинок та купити чоловікові машину, на якій він їздитиме на рибалку з друзями? Воно їй треба?

Жити у його квартирі? А якщо… Ганна не хотіла думати про погане, але щось перевернулося після тієї розмови.

Микола дзвонив, але насамперед його цікавив продаж будинку. Він щоразу питав, чи подумала Ганна. Так минуло два тижні. Ганна звикла до будинку. Виїжджати не хотілося.

У хату постукали. Ганна подумала, що, можливо, це чоловік, але за дверима стояла господарка магазину.

– Аня, рятуй, ти ж наче продавчиня. Батько твій говорив. У мене відразу дві пані в декрет пішли. Я тільки про одну знала, а друга… навіть не знаю як.

– Відсьогодні вона у декреті. Вони обидві пішли, а Валя одна не впорається. Я була б рада, якщо б ти хоч трохи допомогла їй і мені.

– У мене лише тиждень, але я готова.

– Дякую. Ходімо, я тобі все покажу, розповім. Медична книжка є?

– Є. Усі документи у сумці.

***

Ганна почала працювати, для неї це було звичним. Масштаб звичайно не той, але все влаштовувало.

– Аня, може залишишся?

– Мені потрібний тиждень, може, і менше, і я скажу своє рішення. Я мушу все вирішити з чоловіком, з роботою.

– Дуже хочу, щоб ти тут залишилася.

Ганна повернулася раніше, ніж розраховувала.

Вона не сказала чоловікові про своє повернення, просто приїхала. У холодильнику було порожньо. Микола прийшов за годину, не один. Відразу зніяковів і виставив свою супутницю.

– Котику, – кричала вона з-за дверей, – що сталося? А як же…

– Що ж ти вигнав свою кішечку? Відійди, – Анна відчинила двері. – Заходьте. Скоро Микола буде цілком вільний. Я просто зберу речі та поїду.

– Аню, ти не так все зрозуміла. Це по роботі.

– Котики по роботі? Я розумію.

Ганна поїхала у свій будинок, подала на розлучення. Микола чинив опір, йому потрібна була машина. Всі друзі, родичі давно поміняли авто, а в нього стара іржава. Його план зірвався. А так хотілося переплюнути всіх!

Нині Ганна живе у своєму будинку, працює у магазині. Син із онуками приїжджають у відпустку. Колишній чоловік, за розповідями сина, їздить на старій машині.

Купити гіршу, ніж у всіх, не для нього, а на дорогу машину грошей немає, – кредит же він не визнає. За що боровся, недолугий, – на те й напоровся…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, підтримайте автора вподобайками!