– Спокійно, тату! Я вас зрозуміла, тепер і ви мене зрозумійте! Так буває у дівчат, коли в них запаморочилося в голові, і вони думають, що зловили за хвіст принца. – Та принц виявився нікчемною людиною. Але я вас можу запевнити – онук у вас буде красивим. Тому що його батько, ну просто – модель. На це я й клюнула

Коли Таня прийшла додому, вдома її напружено чекали батьки. І обличчя у них були такі похмурі й стурбовані, що вона одразу зрозуміла – щось трапилося.

– Мамо, тату, у нас хтось пішов із життя? – злякано запитала вона, квапливо знімаючи верхній одяг у передпокої. – З родичів?

– З чого ти взяла? – Напружилася мама.

– Чому пішов із життя? – напружився слідом і тато.

– Значить, хтось захворів?

– Ніхто у нас не захворів! Усі здорові!

– Тоді що у вас з обличчями?

– Ах, з обличчями… – Мама обхопила свої плечі, наче їй стало холодно, і сіла на диван.

Батько сів на стілець, невдоволено підтис губи, і обережно промовив:

– Танюшо … Ми хочемо тобі зараз дещо повідомити … Але ти повинна поставитися до цього спокійно. Ти ж у нас давно вже доросла. Скоро сама одружишся.

– Не знаю, не знаю… – знизала плечима Таня, і завмерла в центрі вітальні, дивлячись то на маму, то на тата. – Ну, давайте, повідомляйте вашу неприємну новину. Ви вирішили розлучитися, так?

У кімнаті зависла пауза, потім мама з підозрою запитала:

– Як ти здогадалася?

– Ну як, як? Ви самі сказали – я у вас доросла. Очі у мене на місці. Ви за останні пів року жодного разу не поцілувалися. І намагаєтеся не дивитись один на одного.

– Ну так… – задумливо сказав батько. – Дійсно, очі у тебе, виявляється, на місці. Так от, Таню, ти повинна нас зрозуміти. Так більше жити не можна.

– Я розумію, розумію, – кивнула дочка. – Ви мене виростили й заспокоїлися. І ваші почуття згасли самі по собі. Мені тільки цікаво, хто з вас кому зрадив першим?

– Що? – одночасно вигукнув обоє батьків.

– А що ви дивуєтесь? Адже просто так люди не розходяться? Значить, хтось із вас згрішив.

– Ти що, з глузду з’їхала, Таню? – спалахнула мама. – Як ти могла про нас таке подумати?

– Запам’ятай, ми в тебе – не такі! – суворо сказав батько. – Дружині, як і Батьківщині, зраджують лише мерзенні, безвільні люди!

– Так? – Здивовано хмикнула Таня. – А тоді, навіщо вам розбігатися? Живіть і далі разом під одним дахом. Ви ж не скандалите. Раптом у вас все ще налагодиться?

– Ні. Так – не чесно, – затряс головою тато.

– І взагалі, дочко, – підхопила розмову мама, – ми вирішили, що коли ми охололи один до одного, ми можемо спробувати почати жити заново.

– Так, – невпевнено кивнув батько. – Треба спробувати. Адже нам лише по п’ятдесят. І якщо у нас з мамою тепер все так…

– А ваше кохання? – перервала його дочка. – Кохання, що взагалі не залишилося? Зовсім-зовсім?

– Ну, як тобі сказати?.. – ухильно пробурмотів тато. – Принаймні ми його давно не відчуваємо.

– Не відчуваємо, – ствердно кивнула й мама. – Раніше воно горіло, ось тут, у грудях. Коли когось із нас довго не було вдома, ми переживали і навіть страждали.

– А тепер у нас у грудях якась байдужість, – продовжив тато. – Тому ми твердо вирішили розлучитися.

– Так, твердо, – знову підтвердила мати. – І ти повинна нас зрозуміти.

– Добре, – кивнула дочка, і теж сіла на вільний стілець. – Я вас розумію. Розлучайтеся.

Обидва батьки полегшено видихнули, і на їхніх обличчях з’явилося щось подібне до посмішки.

– Тільки тоді і я вам повідомлю одну новину, – продовжила говорити Таня. – Для вас вона, напевно, буде неприємна, але для мене – дуже щаслива. Я при надії.

– Що? – знову хором вигукнули батьки, і ошелешено переглянулися. – Як це – при надії? Від Славка? Ви ж ще не одружилися!

– Ні. Це не від Славка.

– Що?

– Так-так, не дивуйтеся. Я, звичайно, спочатку хотіла Славку обдурити, і сказати, що це його синочок, але потім передумала. Так буде не чесно. Тому я вирішила виховувати його одна.

– Агов! Ти що, дочко? – Вигукнула мама. – А хто тоді батько дитини?

– Вам це знати не обов’язково. Цю людину я одразу ж викреслила з життя. То був випадковий акт.

– Таню! – ахнув батько. – Ти думаєш, що ти кажеш?

– Спокійно, тату! Я вас зрозуміла, тепер і ви мене зрозумійте. Так буває у дівчат, коли в них запаморочилося в голові, і вони думають, що зловили за хвіст принца.

– Та принц виявився нікчемною людиною. Але я вас можу запевнити – онук у вас буде красивим. Тому що його батько, ну просто – модель. На це я й клюнула.

– І знаєте, дорогі тато, мама, я ні про що не шкодую. Адже мати сина, хоч він ще і не народився – це таке щастя!

– Щоправда, вам цього не збагнути. У вас же всього лише донька. Та ще ось така ось. Яка нагуляла дитину від незрозуміло кого.

– Танюшо! – Мама схопилася з дивана, і впала перед сидячою донькою на коліна. – Не кажи так! Ти в нас золото! Ну, подумаєш, при надії? І добре. Значить, я житиму з тобою, і допомагатиму у всьому.

– Ні-ні-ні! – Вигукнула Таня. – Мені не треба ваших жертв! Я житиму окремо. Найму квартиру, працюватиму віддалено, і … Не хвилюйтеся, батьки, я впораюся.

– Не кажи дурниць, Таню! Як це – винаймати квартиру? А ця квартира?

– А цю ви продасте, і купите собі по однушці. Ви ж розлучаєтеся. Вам треба десь жити.

– Але ти могла б жити з кимось із нас.

– Ще раз – ні! Ви хочете розпочати нове життя, і це правильно. Ви ще молоді.

– А ти?

– А ви мене виростили і тепер я – не ваша турбота.

– Таню, ти що, з глузду з’їхала? – Батько навіть підстрибнув на стільці. – Як це – не наша турбота? В нас же скоро буде онук.

– Таню, не треба так … – Мама схопилася за серце. – Ми ж жили разом тільки заради тебе, і тепер…

– І тепер, якщо така ситуація, ми знову згодні жити так само, – продовжив батько.

– Звісно! – Зраділа мама. – Ти знову стала – як маленька.

– Чому це – як маленька? – Образилася Таня.

– А тому, що майбутні мами, вони всі – як маленькі! – посміхнувся батько. – Знаєш, яка мати була, коли носила тебе під серцем? Примхлива, і вічно голодна. До речі, ти не хочеш їсти?

– Хочу, – кивнула дочка.

– Ну от! – радісно вигукнули батьки, і заметушилися.

– Зараз, Танюшо, ми вечерятимемо! – Мама схопилася, і побігла на кухню.

Батько спішно подався за нею, і гупнув дверцятами холодильника.

– Ану, подивимося, що в нас є смачненького! Так, я швидко одягаюсь, і біжу в магазин. Куплю червоної ікри, та тортик. Пам’ятаєш, що ти в мене завжди просила, коли була в положенні?

– Пам’ятаю, пам’ятаю, – радісно відповіла йому мама. – І купи шпроти.

– А ще – ігристе! – Вигукнув батько.

– Яке ігристе? Тані тепер його не можна!

– А я його куплю  для нас із тобою. В нас же починається нове життя! А Тані я куплю сік. Гарбузовий. Її улюблений.

– І чипсів, будь ласка, купи, тату! – Додала з вітальні Таня.

– Які чипси? – хором вигукнули на кухні батьки. – Це тобі категорично не можна! Там стільки шкідливих добавок!

– Але ж я – в положенні!

– Ах, так… – схаменувся тато. – Точно… Гаразд, куплю одну пачку.

– Мамо, тату, а ви точно, не розлучитесь?

– Про що ти кажеш, дівчинко? Яке розлучення? Попереду стільки цікавого!

Щаслива Таня спочатку засміялася, а потім раптом заплакала. Ну так… Цих панянок при надії іноді сам дідько не збагне…

Ось така зворушлива життєва історія до вашого прочитання! Залишайте свої слушні думки в коментарях, підтримайте автора вподобайками!