– Будеш ходити у нього по струнці…

Подруги прийшли ближче до вечора, одягнені у звичайний гарний одяг. Та й сама вдова була не в жалобі. Якщо щось і говорило, з приводу якої події вони зібралися, то фотографія її чоловіка, який пішов із життя рік тому.

– Заходьте, дівчата!

Гості пообіймалися з господаркою, і та запросила:

– Проходьте!

Вони пройшли, ковзнули поглядом по фотографії, перетягнутій чорною стрічкою, і лише Ольга перехрестилася.

– Як час летить, – похитала головою Наталя. – Рито, ти вже рік, як вдова.

– Час нового чоловіка заводити! – посміхнулася Лариса.

– Що ти таке кажеш! – Спробувала осмикнути її Ольга.

– А що я говорю? Рита з ним понад двадцять років промучилась, вважай, усю молодість. Вона також має право, на щастя.

– Ой, це ти про нашу Маргариту говориш? Вона ж вибирала, вибирала собі наречених…

– Що, ви про мене теревените? – До кімнати зайшла господиня з тацею в руках, яка відразу привернула увагу і виглядом, і запахом. – Сідайте!

Розсілися. Розлили, розклали. Господиня зробила скорботне обличчя:

– Давайте за мого Роберта! Царство йому небесне!

– Царство йому небесне! – Вимовили й подруги.
***
Поминки йшли своєю чергою, і за годину привід, по якому вони зібралися, був забутий.

– А через два місяці нашому випуску двадцять п’ять років, – згадала Наталя. – Непогано б зібратися.

– Кого зараз із нашого класу знайдеш? – буркнула Лариса. – У всіх чоловіки, діти.

– Які діти? Усім дітям уже двадцять років. І чоловікам уже байдуже.

– Моєму точно все одно.

– Моєму Євгену не все одно, – впевнено промовила Ольга.

– Ось бачиш, Рито! Вийшла б ти тоді заміж за Женьку.

– Ларисо, припиняй! – перервала її Наталя. – Євген тому хороший мужик, що одружився з Ольгою.

– А якби зі мною? – не витримала Рита.

– Гаразд, все! Що є, то є. Чверть століття тому не повернути.

– Марго, а де зараз твої Тарас і Федір.

– Тарас не знаю де, – Маргарита посміхнулася. – А Федір мені зателефонував, вже після сорока днів. Вимовив співчуття і перевів десять тисяч гривень.

– А де він зараз?

– В обласному центрі, в якомусь офісі, я вже забула, як він називається. Начальник відділу він там.

– А Тарас, мабуть, при виконанні. Він же у військове училище вступив.

– Він після закінчення училища приїжджав. Зустрів мене і запропонував їхати з ним кудись у Карпати, де він служитиме, – згадувала Маргарита.

– А ти?

– Я за Роберта заміж збиралася. Про Карпати і чути не хотіла, вона мимоволі засміялася. – Знаєте, що він мені сказав?

– Що?

– Коли передумаєш, я ще раз подзвоню.

– Він завжди все прямо говорив, – засміялася Наталя, і раптом спитала. – Ну, і передумала ти зараз чи ні? Тарас завжди своє слово тримав.

А Лариса додала:

– Був би він твоїм чоловіком, ти б у нього по струнці ходила.

– Зараз би погодилася і по струнці ходити, – у голосі Рити почулися ностальгічні нотки. – Але що тепер про це говорити? Все одно вже не покличе.

– І що ти тепер збираєшся робити?

– У сенсі?

– Тобі ще й сорок три не виповнилося. Що, так до кінця днів своїх і будеш сама?

– Не знаю, – Маргарита похитала головою. – Але такий, як Роберт, мені не потрібний.

– Давайте за те, – запропонувала Наталя, – щоб Рита знайшла собі хорошого чоловіка.

– І доїмо курку, – додала Лариса.

Коли з цим було покінчено, господиня спитала, звертаючись до всіх:

– Що ви все про мене? Розкажіть і про себе щось, – й запропонувала. – Олю, ти перша.

– У мене все гаразд! – стала, наче звітувати, найскромніша з подруг. – Дочка за два місяці школу закінчить, син у восьмому класі. Ми нещодавно квартиру купили…

Подруги слухали її, зітхаючи та посміхаючись. На відміну від них, в Ольги завжди все правильно.

– Ларисо, а в тебе? – Кивнула господиня на другу подругу.

– Не дуже. Чоловік в чарку заглядає. Не так щоб безпробудно, але систематично. Дочка цього року коледж закінчить. На роботу піде, буде легше.

– Син дев’ять класів закінчує, теж у коледж вступатиме, – важко зітхнула. – Я боюся, коли одружитися надумають, де їм жити? Про весілля я вже й не говорю.

– Лара, все нормально буде! – заспокоїла подругу Наталя. – Втрясеться.

– Дай, Бог!

– Давайте за те, щоб у Лариси все було добре!

Закусили й Маргарита запитала:

– Наташа, а в тебе що?

– Начебто все нормально. Дві доньки, син. Чоловік гроші заробляє, а я борюся з усім своїм сімейством, – і раптом згадала. – Маргарита, а в тебе син в армію пішов?

– В училище військове, вже другий рік там. Я після відходу Роберта розмовляла з ним, думала передумає, щодо служби. Каже: мамо, ти молода, заміж ще раз вийдеш, а я до тебе в гості приїжджатиму.

– Правильно каже! – погодилася Наталя.

– Залишилося, мамі заміж вийти, – посміхнулася Рита.
***
Пліткували до темноти. Поки Наталя не згадала:

– Час по домівках. Діти малі чекаю.

– Ага, малі! Чекають! – виразила Лариса. – Вони насолоджуються свободою від твого постійного бурчання.

– Давайте на посошок!

Посошок затягнувся ще на добрі пів години, але ось Наталя рішуче встала з-за столу, а за нею і подруги. І тут з телефону господині залунала мелодія.

– Номер незнайомий, – пробурчала вона, але все ж таки провела пальцем по зеленій слухавці.

– Доброго дня, Рито! – пролунав упевнений чоловічий голос. – Співчуваю!

Подруги завмерли.

– А це хто? – Не зрозуміла вона.

– Тарас.

– Тарас?!

Подруги посідали на свої місця і вп’ялися очима в телефон, намагаючись не дихати, щоб не пропустити найцікавішого.

– Як ти дізнався мій номер телефону? Ти де? Служиш? – Посипалися питання.

– Поки що служу! Але збираюся на пенсію, рапорт уже подав.

– Яка пенсія? Тобі сорок три роки.

– Де я служу, звичайнісінький термін виходу на пенсію.

– А що дружина каже? – Запитала Рита і затамувала подих.

– Пішли від мене обидві дружини.

– А що так? – Він не бачив, а подруги бачили на її обличчі радісну посмішку.

– Кому потрібний такий чоловік? Постійні відрядження.

– І що далі збираєшся робити?

– Додому, на малу батьківщину повернуся, – і раптом дивне запитання. – У тебе ж син у військовому училищі вчиться?

– Звідки, ти знаєш?

– Я ось про що? Повернуся я за кілька місяців. У тебе зупинюся?

– Що-о-о?

Подруги закрили роти руками, щоб не розсміятися.

– Рито, ти проти?

– Ні. Просто ти, якось прямо…

– Як я зрозумів, ти не проти. На цей телефон не дзвони, він найчастіше відключений. Коли треба буде, подзвоню.

Зв’язок перервався. Рита так і залишилася сидіти з телефоном біля вуха і з відкритим ротом. Привів її до тями сміх подруг.

– Все, Ритко, ти попалася, – посміхаючись, сказала Наталя. – Це тобі не твій Роберт, якого ти постійно пиляла. Точно, ходитимеш у нього по струнці.

– Рито, в тебе ж в холодильнику щось ще залишилося? – Лариса встала з-за столу. – Слід відзначити початок такого повороту у твоєму житті.

– Щось, після цього дзвінка, думки самої Маргарити ніхто не питає, – здивовано промовила Оля.

– У неї все буде добре, – з нотками заздрощів у голосі промовила Лариса, що повернулася з кухні. – Давайте, за нашу Риту і по домівках.
***
Подруги зібралися у Маргарити за два місяці. Прийшли разом із чоловіками. Відзначити чверть століття своєму випуску і подивитися на Тараса.

А що дивитися, й так видно, що в нього з Ритою все серйозно! Можливо, дочекалася подруга своє щастя, – час покаже…

Дякую Вам, шановні читачі, за ваші слушні коментарі та вподобайки! Читайте із задоволенням!