Була у відносинах з Олегом і не відчувала себе коханою, все було жахливо. А потім з’явися Денис у якого я закохалася і вирішила, що потрібно вибиратися з відносин, які не приносять щастя, але Олег так просто не захотів мене відпускати, почав розпускати плітки, щоб я відчула себе винною…

Ідеш від чоловіка, але тебе все одно мучить совість…

Це тільки в однойменному кліпі все просто і легко: ну з’явився інший, ну сказала своєму чоловікові. Якщо не розуміє, то наочно пояснила, після чого ви мирно розійшлися: він в світ ігор на Плейстейшн, а ти – до того самого іншого. У реальному ж житті так не буває.

По-перше, тебе мучить совість, навіть якщо ти нічого не зробила. Як було зі мною. Я зустріла чоловіка, будучи в серйозних, тривалих відносинах. Ми з Олегом разом жили протягом двох років, коли я познайомилася з Денисом.

Дуже відрізнявся від Олега. Химерний, вільний, він мою душу розворушив своїм голосом і своєю увагою. Він не здавався, всіляко мене трусив, постійно жартував, розповідав історії і дивився на мене так, як ніхто не дивився раніше. І от скажіть, як я могла не здатися в руки такого?

Так, мене мучила совість, тому що я була не вільна, але що я повинна була зробити? Мучитися, не пізнавши чоловіка, в якого закохалася з першого погляду?

Страждати, тому що це неправильно? Тому що я живу з людиною, яку вже давно не люблю, і я зобов’язана зберігати йому вірність?

Я вважала за краще не страждати і звідси випливає по-друге. А по-друге, ти зізнаєшся йому в усьому і починається цей болісний процес розриву. З’ясування відносин. Спочатку образи і погрози на кшталт “ти занепала, ти нікому не потрібна, прибіжиш, а я тебе не прийму”. А потім знову стадія “люблю, не йди, пробачу тобі все”.

Я тоді вже твердо для себе вирішила, що я йду. Навіть якщо з Денисом нічого не вийде – я буду вільна. Я більше не люблю Олега, тому що тим, кого люблять, не зраджують.

Після мого відходу він пустив про мене чутки по всьому нашому району. Про те, як низько я впала. Всі наші спільні друзі відвернулися від мене, і я не засуджую їх. У них свої принципи, у мене – свої. Вони не вміють розлучатися, а я не вмію жити без любові. Навіщо взагалі потрібне – таке життя?