– Булочка ти моя, – добродушно сміявся майбутній свекор, обіймаючи дружину

– Ну, ти ж сама хотіла! А тепер скаржишся, що я не так худну!

– Та я вже сто разів пошкодувала, що рота взагалі відкрила. Я хотіла, щоб ти був здоровим, а не зливав усі наші гроші в трубу, – нервово відповіла Іра, накладаючи собі тушковану капусту.

Чоловік у цей час збовтував протеїновий коктейль у шейкері. У його випадку це був лише перекус. По дорозі з роботи він пообідав бургером і картоплею фрі, а перед сном напевно збирався вм’яти пару-трійку цукерок, запиваючи їх чаєм із цукром.

Тушкована капуста його не спокушала, зате він пив дорогі білкові коктейлі з видом мученика.

– До речі, я намагаюся! Для тебе! Тренер сказав мені, що це просто організм чинить опір. Перебудовується, – почав виправдовуватись чоловік.

– Саш, пів року! Пів року він у тебе пручається. І поки що твої зайві калорії йдуть лише на порожні обіцянки!

П’ять років тому Сашко був зовсім іншим. Йому доводилося багато ходити на роботі, він був завжди в русі. Якщо Іра казала, що їм потрібно винести сміття чи сходити в крамницю, він підривався першим.

Він легко міг збігати зранку на ринок заради свіжих овочів. Він не мав задишки після підйому на третій поверх.

Проте Іра турбувалася ще тоді. Вперше вона насторожилася після знайомства з батьками Сашка. Якщо мама просто була «пишною» жінкою, то батько пересувався лише з паличкою. У нього були діабет, гіпертонія і три підборіддя.

– Булочка ти моя, – добродушно сміявся майбутній свекор, обіймаючи дружину.

Іра бачила, що люди вони добрі, але собі та чоловікові такого не хотіла. Хотілося б до сімдесяти ходити на своїх двох.

– Генетика у вас, звісно, ​​потужна… – тихо зітхнула Іра, коли вони з Сашком сіли в машину.

– У сенсі?

– У тому, що за твоїм харчуванням треба стежити. Не ображайся, звичайно, але у твоїх батьків не просто зайва вага. Це вже серйозна проблема, особливо у такому віці.

– Та гаразд тобі, – образився чоловік. – Я ж не такий.

Тепер він був таким.

Справа була навіть не в генетиці, а у звичках. Якщо раніше чоловік їв салати з майонезом і заїдав картоплю хлібом, то після цього він навертав щонайменше по десять кілометрів на день.

А тепер цифри на крокомірі були набагато скромнішими. Іноді не виходило й кілометра, бо Сашко змінив місце роботи: він осів в офісі, а пересуватися став виключно на машині.

На новому місці у чоловіка зросла зарплата, а разом із нею – і живіт.

Спершу Іра нічого не говорила. Ну що такого, буває. Чоловік же. Для чоловіка вага не така важлива. Але коли він перестав залазити в штани, Іра вже занепокоїлася.

– Сашко, тобі треба зайнятися здоров’ям. Це вже не жарти, – казала вона чоловікові, коли вони вкотре йшли за новим одягом.

– Та що ти панікуєш? Он Славка нижчий і ширший за мене. І нічого, – живе!

– Живе. З колінами, що розсипаються. Він же постійно добавки для суглобів приймає і від поїздок відмовляється, тому що більше як годину в машині не витримує: важко сидіти, все болить.

– Ти так само хочеш? Ти врахуй, що тобі за такої ж ваги буде набагато гірше. Ти проблеми своїх батьків знаєш.

– Та не від ваги це залежить! – обурювався він. – От як будуть проблеми зі здоров’ям – так і схудну.

– Тоді вже буде пізно. Знаєш, Сашко, роби що хочеш, а я не збираюся тягати на собі безногого діабетика.

Сашко скривджено пирхнув і відвернувся.

– Ну я ж тебе зі зморшками приймаю, – пробурчав він. – Чи тобі старіти можна, а мені не можна?

Усі їхні розмови закінчувалися тим, що Сашко лише закочував очі, охав і ахав. Йому здавалося, що дружина пиляє і чіпляється.

Коли одного разу їм довелося обійти три магазини, щоб знайти його розмір, йому, мабуть, нарешті стало не до образ. Через тиждень він приїхав у піднесеному настрої та поставив на стіл пакет із кросівками.

– Ось. Купив собі мотивацію. З понеділка – нове життя!

Іра тоді щиро зраділа за чоловіка. Навіть видихнула і написала подрузі:

– Здається, до мого дійшло. Сам з’їздив та купив, не я тягнула.

Але радість була передчасною.

– Не можу ж я так різко! – видав чоловік, копирсаючись у тарілці з броколі та стручками квасолі. – Хоч бутерброд мені дай, бо організм буде в шоці. Не можна так сильно урізати калорії!

– Любий мій, це мій організм шокований тим, що ти купив абонемент на пів року, а цього місяця сходив лише три рази! А ще мій організм в шоці від того, що бігова доріжка вже поросла пилом! Тридцять тисяч у нікуди!

– Не три, а п’ять! – образився Сашко. – У мене були справи, роботи багато. Не можу ж я все кинути заради того, щоб красивим пресом тебе радувати!

– Ага. Тепер у нас ні гарного преса, ні гарної цифри на рахунку, – буркнула Іра і пішла до іншої кімнати.

Вона не хотіла перетворюватися на в’язничного наглядача, але не знала, як бути інакше. Сашко витрачав величезні гроші на спортивний одяг, тренажери, абонементи, тренерів, індивідуальні програми та іншу нісенітницю.

Ефекту при цьому не було. Зовсім. Навіть, коли він активно займався.

Іра довго не розуміла, чому, поки одного разу не вирішила простежити за чоловіком. Вона вже починала думати, що замість фітнесу він ходить кудись ліворуч, але ні. Він дійсно пішов у зал. А звідти – прямо до сусідньої піцерії.

Вдома в цей час лежали акуратно складені контейнери з їжею. Сашко вибирав продукти сам: купив собі спаржу, булгур, куряче філе.

Іра все дбайливо приготувала. Але вміст одного з контейнерів учора вже вирушив у сміття, бо все почало прокисати. На черзі були решта.

У голові з’являлися цифри. Коктейлі та БАДи – близько десяти тисяч за останній місяць. Форма – шість. А результату – нуль, тільки напівзгорілий останній нерв.

Іра психанула і пішла наступного дня в кафе, щоб зустрітися з Лєрою. У подруги був досвід у чоловічих трансформаціях.

Її Петя схуд зі ста двадцяти до вісімдесяти кілограмів без жодних фітнес-клубів. Просто тому, що, за його словами, йому набридло задихатися, зав’язуючи шнурки.

– Господи, Іро, ти ж розумна жінка. Начебто. Це ж інша людина, – зітхнула Лєра. – Якщо він хоче, він і сам все зробить, а якщо не хоче – навіть з особистим штатом тренерів толку не буде.

– Ну, не знаю, – зам’ялася Іра. – Він ніби й хоче, й не хоче одночасно. То спалахує, то тухне. Може три дні харчуватися салатами, а потім зірватися і зварити цілу каструлю пельменів.

– Та не в цьому річ. Петя досі не відмовився від солодкого, але сам контролює себе. А твій все вірить, що худнуть від покупок у спортивному магазині. Тільки от схуд поки лише ваш гаманець. Не буде у вас сенсу з таким підходом.

Іра слухала та кивала. Вона й сама розуміла, що щось у чоловіка не так із мотивацією. Але що із цим робити? Заборонити йому ходити до зали? Він же впертий, як баран, знову не почує.

Рішення прийшло спонтанно.

– Слухай, Сашко, у нас більше немає грошей на абонемент, – сказала Іра, коли чоловік вкотре оголосив список майбутніх витрат. – Нам треба збирати.

– На що збирати? – Сашко здивовано скинув брови.

– Тобі на комп’ютер. Ти ж давно хотів ігровий. Я вже трошки відклала до твого дня народження, але це поки що крапля в морі.

– Домовмося: коли скинеш до вісімдесяти кілограмів, одразу все замовимо. Навіть, якщо доведеться взяти кредит.

Сашко розгубився. Він чекав чергового скандалу, чи хоча б просто лекції. Небагато подумавши, він кивнув.

– Ну гаразд. Якщо так…

Було видно, що він не зовсім задоволений таким рішенням, але гречку з куркою він уже бадьоріше їв.

За наступні пів року він схуд на десять кілограмів. Без фанатизму та зайвих витрат. Він просто став ходити на роботу пішки, відмовився від хліба та не переїдав ввечері.

В останні тижні він, щоправда, розслабився: знову почав експериментувати з шоколадками, батончиками та енергетиками.

Однак Іру це більше не турбувало. Вона у будь-якому випадку була в плюсі. Свою позицію, щодо наслідків, вона озвучила, мотивацію запропонувала, витрати урізала, а далі – чужа зона відповідальності.

– Ну як у вас справи? – спитала одного разу Лєра. – Сашко так і не схуд?

– Поки що не зовсім. Зате моя психіка прийшла у форму. Може, йому не бути худим, але тепер це вже його справа, а не моя. І гроші із сім’ї не витікають.

Лєра лише усміхнулася у відповідь. Можливо, Сашко так і не дійде до своєї мети. Але Іра припинила вантажити себе чужими проблемами, а це вже прогрес. Головне – щоб вона й надалі дотримувалась цієї позиції…

А ви що скажете з цього приводу. Дружина повинна перейматися вагою чоловіка? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки.