Бути незаміжньою не соромно, соромно жити з людиною, з якою у тебе нічого спільного

Якось мені прийшло повідомлення від малознайомого чоловіка. Він написав:

“З вашою зовнішністю бути самотньою – це соромно”.

Мабуть, він хотів зробити комплімент, але зіпсував останнім словом. А може, й справді вважав, що мені має бути саме соромно.

Чи варто жінці соромитися, що вона незаміжня? Точно ні. Соромно може бути коханці, яка знає, що її коханий заради неї не залишить своєї сім’ї.

Соромно може бути тим панянкам різного віку, які викладають свої відверті фотографії на загальний огляд. Які ніби намагаються себе продати як товар. Яких ми постійно бачимо у соцмережах.

Соромно жертвувати самоповагою і намагатися щосили, щоб отримати чоловіка для штампу в паспорті. І також соромно жити поруч із людиною, яка зраджувала, піднімала руку…

Соромно триматися за того, з ким немає ні кохання, ні порозуміння. Навіть якщо у вас спільні діти, обов’язки, звички та побут. Адже таке життя — це катування, яке за безвольного потурання затягнеться на роки та десятиліття.

За багато може бути соромно, але не за самотність. Я свідомо взяла паузу, і байдуже, що ця пауза надовго затяглася. Самодостатній жінці не нудно наодинці із собою. Я творча людина, якій мало 24 години на добу.

Не даремно Омар Хайям говорив: “Краще бути голодним, ніж їсти що попало. Краще бути самотнім, ніж із ким попало жити”.

І ті, хто цінують себе, сприймають цю точку зору. А гідний чоловік із спорідненою душею обов’язково знайдеться. Обов’язково настане час тієї зустрічі.