Часи завжди однакові – люди різні…

– Тань, у тебе хоч крапля совісті залишилася? – тремтячим голосом запитала Ольга молодшу сестру.

– Ольго, кому б про совість заїкатися, та тільки не тобі! Ми з матір’ю вже пожили, тепер ви собі її забирайте. Також доглядайте з Ромкою, і зрозумійте, як це з літньою людиною в одній квартирі!

– А з нас вистачить! – Останню фразу Тетяна сказала особливо голосно, і кинула слухавку.

Ольга почула у телефоні короткі гудки. Вона помовчала кілька секунд, а потім тихо промовила:
– Нахабниця! Ну і нахабниця…

…Ольга та Тетяна – рідні сестри. Їхні батьки – Григорій Олександрович та Олена Миколаївна, одружилися ще студентами.

Через рік після весілля у молодят з’явилася перша дитина – донька Ольга. Жила молода сім’я, звісно, ​​дуже скромно. Грошей вистачало лише на найнеобхідніше.

Через кілька років Григорій Олександрович отримав двокімнатну квартиру від підприємства, на якому працював. Жити стало набагато легше.

Та й Олена Миколаївна працювала не лише у музичній школі. Жінка давала приватні уроки, займалася з учнями вечорами, та почала непогано заробляти. Коли Олі виповнилося десять років, на світ з’явилася друга донька – Тетяна.

У молодшій дівчинці батьки душі не чули. Всі забаганки та бажання Тані виконувались на першу вимогу. Незабаром Таня вловила цю тенденцію, і навмисне намагалася «перетягнути ковдру» на свій бік.

– Олю, ну ти ж старша! Поступися молодшій сестрі! – вкотре Олена Миколаївна зауважила молодшу дочку.

– Мамо, навіщо їй цей блокнот? Я ж собі взагалі купила, а вона ще маленька!

– Хочу, мамо, хочу, – плакала Тетяна.

І вже наступної хвилини бажана річ опинялася у неї в руках. Таня не хотіла вчитись читати, не хотіла займатися з логопедом.

Вона хотіла лише одного – щоб усе було саме так, як їй хочеться. Якщо їй наважувалися суперечити, починався великий скандал з усіма наслідками.

Коли Олі виповнилося шістнадцять, а Тетяні – шість років, у сім’ї трапилася жахлива трагедія. Від раптової зупинки серця прямо на робочому місці не стало Григорія Олександровича.

Колеги, сусіди, друзі та знайомі сім’ї дуже шкодували про те, що сталося, – такий молодий, сорок років, тільки жити, та жити. Дітей виховувати, а потім і онуків чекати. Але доля розпорядилася інакше.

Звичайно, найбільше за Григорієм Олександровичем сумувала дружина. Саме в цей період у жінки щось надломилося. Вона раптом припинила помічати все і всіх довкола.

Навіть старша дочка її цікавила мало. Усю свою увагу, любов та турботу Олена Миколаївна звернула у бік семирічної Тетяни. Дівчинка була дуже схожа на батька, практично точна його копія.

– Мамо, у мене джинси вже зносилися, а ти все Тетяні сукні нові купуєш! Вже вся шафа ними забита, подіти нікуди! – обурювалася Оля.

– Оля, ну що ти все скандалиш? Ти зовсім доросла стала. Скоро закінчиш школу, вступиш, відучишся. Підеш працювати, й купиш собі все, що твоя душа забажає.

– А Таня – нещасна дівчинка. У такому віці без батька лишилась! А як він любив її, як балував, – голосила Олена Миколаївна, і скидала зі щоки сльозу.

Ольга закінчила школу, вступила в інститут в іншому місті.

– Ось думала, Олю, шкодуватиму, що ти переїдеш. А зараз, знаєш, навіть добре! Я Тетяні хочу в кімнаті зробити ремонт. Щоб усе було, як у справжньої принцеси! – з натхненням розповідала Олена Миколаївна.

– Мамо, ти хочеш сказати, що ти мій диван із кімнати викинеш, як я поїду? Загалом я на вихідні приїжджати планувала, – з легкою образою в голосі сказала Оля.

– Звісно викину! Куди це старе?! А приїжджати тобі ніхто не забороняє – поспиш зі мною в кімнаті, чи на кухні кілька ночей. Розкладачка є. Розумієш, я хочу, щоб Таня мала свою кімнату. Адже в неї ще вся школа попереду.

У вересні Оля поїхала вчитися, а трохи згодом Олена Миколаївна затіяла грандіозний ремонт.

– Олю, треба було тебе в місто випроводити ще влітку! Щоб ремонт не зараз робити, а до початку навчального року.

– Таня дуже переймається, і не може дочекатися, коли вже матиме свою кімнату. – Олена Миколаївна телефоном ділилася міркуваннями зі своєю старшою дочкою.

– Мамо, я взагалі не розумію, для чого ти затіяла цей ремонт. Нормальна кімната була! До речі, на День першокурсника гроші збирають. Перекажи мені, будь ласка.

– Олю, давай так – якщо тобі потрібні на щось додаткові гроші, ти йдеш і заробляєш їх сама, а не в мене канючиш! Ремонт грошей коштує, кредит я взяла!

– А потім Таня з одягу виросла, треба було оновити гардероб. І так витрати непомірно великі – то вона в кіно проситься, то морозиво купити, – заголосила Олена Миколаївна.

– Мамо, ну ти ж їй все купуєш. Чим я гірша?! – скривджено спитала Ольга.

– То ти вже доросла. Можеш і сама про себе вже подбати. Я у студентські роки підробляла і нічого, не зламалася. А Таня ще маленька у нас!

– Вона й так тата втратила, трагедію таку пережила.

– Мамо, я так само втратила батька! – зауважила Ольга.

– Ну ти ж уже доросла. Час вже бути самостійною! – сказала, як відрізала Олена Миколаївна.

Додому Ольга їздила не часто. У вихідні вона справді влаштувалася на роботу і почала підробляти. Потім познайомилася з Ромою.

Спочатку вони почали разом жити на орендованій квартирі, потім зіграли скромне весілля, та взяли іпотеку.

– Доню, я б допомогла тобі з іпотекою, але ж ти чудово знаєш, яка у нас непроста ситуація… – скаржилася Олена Миколаївна.

– Яка, мамо, у вас ситуація?

– Ну, як же? Таня вчиться, репетитори величезних грошей коштують! – Обурено заявила Олена Миколаївна.

– Я раніше вчилася без жодних репетиторів, і нічого! – спокійно відповіла Ольга.

– Раніше часи були інші. А потім Тетяна хоче вступати вчитися на перекладача. Швидше за все, це буде платне відділення, тож мені гроші треба збирати.

– А ви з Ромою самі впораєтеся. Вже не малі! А якщо важко, нема чого скаржитися. Треба було перш ніж брати, зважити все, як слід, обміркувати! – вкотре висловила свою думку Олена Миколаївна.

Ольга з нею особливо не сперечалася, бо розуміла – усім у житті матері давно заправляє молодша сестра Тетяна, і її авторитет непохитний.

Незабаром в Ольги та Романа з’явився первісток.

– Мамо, може ти приїдеш, хоч ненадовго з Іллюшею допомогти? – вкотре дзвонила Ольга.

– Олю, ну як я поїду? Як Таню залишу одну? Вона зараз готується до випускних іспитів… сама розумієш. Мені їй і допомогти треба, і нагодувати її смачніше хочеться.

– Мамо, коли я складала іспити, мені було точно не легше. Тим більше, що саме в той період не стало тата, – нагадала Ольга.

– Ну, це коли було! А тепер я хочу, щоб у Тані все складалося краще, ніж у решти. – Заявила Олена Миколаївна.

Таня відучилася на платному відділенні. При цьому мати заощаджувала буквально на всьому.

Єдиному онукові на день народження дарувала найдешевші подарунки, й пояснювала це дуже просто. Найголовніше – майбутнє Тетяни, а іграшки – це просто шматок пластмаси – не більше.

Таня отримала диплом, і практично відразу вийшла заміж. Вони з чоловіком стали жити разом з Оленою Миколаївною. Через два роки у них також з’явився хлопчик Микита.

У другому онуку бабуся просто душі не чула. Здається, що хлопчик мав буквально все. Ольга у сімейну ситуацію не втручалася вже давно, і з матір’ю особливо не сперечалася.

Єдине, у чому жінка була згодна з матір’ю, то це в тому, що Таня і маленький Микита дуже схожі один на одного. Хлопчик, так само, як колись його мати, вимагав, і все виконувалося беззастережно.

– Мамо, я не зрозуміла, а ти з роботи звільнилася чи що? – якось спитала Ольга матір телефоном.

– Так. Микита в школу пішов, треба його комусь відводити та забирати. Та й потім він в ліцей ходить, це не в нашому районі.

– Мамо, то там же двадцять п’ять хвилин на автобусі! Пожалій себе! Навіщо все це? Давай я з Тетяною поговорю, якщо ти сама не хочеш? – Запропонувала Ольга, переймаючись за матір.

– Ні, Олю! Ти що! Микита такий здібний хлопчик! Йому в нашій школі за реєстрацією і робити нічого! Я возитиму його в ліцей.

…Минуло ще кілька років. Микита підріс, а Тетяна з чоловіком купили квартиру в іншому районі, та зібралися переїжджати від матері.

Олена Миколаївна дуже тяжко переживала все, що відбувається. В результаті серце не витримало, у неї стався інфаркт.

– Таня, вам треба матір, чи до себе забирати, чи в неї залишатися. Адже їй догляд буде потрібно. – сказала Ольга сестрі.

– Оля, ти при своєму розумі?! Куди я її заберу в нову квартиру?! Ми євроремонт такий забабахали! Ти хоч уявляєш взагалі, які це нечувані гроші?! – незворушно відповіла Тетяна.

– Тобто ти хочеш, щоб мати залишилася у квартирі одна? – Спробувала уточнити Ольга.

– Чому одна… Візьміть її до себе. Ми з нею якийсь час жили, тепер ваша черга! – Знову незворушно заявила Тетяна.

– Тань, ти зараз серйозно? Мати вам допомагала, а тепер ти таке кажеш?

– Слухай, ти виховувати мене вирішила?! Не хочеш, не бери, у неї своя квартира є зрештою! – сказала Таня і кинула слухавку. Ольга почула лише короткі гудки…

…З лікарні Олена Миколаївна виписалася в порожню квартиру. На цей час Тетяна з родиною вже переїхали в нову.

– Олю, щось Таня не відповідає… Ти не знаєш, у них усе гаразд? – стурбувалася Олена Миколаївна.

– Все гаразд, мамо. Вони відпочивати в Туреччину поїхали. Ти не нервуй, тобі зараз не можна. – Спробувала заспокоїти матір Ольга.

Жінка поговорила із чоловіком. Вони вирішили забрати матір до себе. Ользі було дуже шкода її. Вона розуміла, що її просто використали, а потім викинули через непотрібність. Лише через деякий час Олена Миколаївна усвідомила всю суть того, що відбувається.

– Оля, як же я перед тобою винна! Все життя тебе не помічала, відсувала на другий план. А ти он яка, всього сама досягла!

– Я щодня про це думаю, і плачу. Нема мені вибачення, – витираючи сльози, каялася Олена Миколаївна.

– Мамо, та припини ти. Що було, те минулося! А щоб не думати про все, краще візьми ти собі одного-двох учнів на приватні уроки. Викладач ти чудовий, – підбадьорила матір Ольга.

– А я вам не заважатиму? – Запитала жінка.

– Ну що ти, мамо… Я, Рома та Ілля раді, що ти у нас живеш…

За кілька тижнів після цієї розмови у Ольги задзвонив телефон. На екрані мобільного висвітився номер Тетяни. Жінка щиро подумала, що сестру замучила совість, і вона дзвонить дізнатися, як у матері справи.

– Алло, Оль. Мати з вами постійно житиме? – З ходу почала Тетяна.

– Ну звісно, ​​Тань. Вона реабілітується, зараз одного учня взяла на заняття, і почувається добре, – Ольга не встигла домовити, бо Тетяна її перебила.

– Ну, це добре. Тоді я квартиру її здам, щоб не простоювала. Микиті на репетиторів гроші потрібні. Зараз такі ціни, а у нашому ліцеї, так взагалі…

– Тань … – Ольга хотіла було сказати, що треба спитати дозволу у матері, але в слухавці почулися короткі гудки. Тетяна скинула дзвінок.

А я сиджу, і не знаю, що мені зробити… Чи спробувати потягатися з молодшою сестричкою за материну квартиру, чи підняти руку вгору, та опустивши, промовити – та пішла ти …, трясця її матері…

Щоб ні собі нерви не псувати, ні матір на небезпеку не наражати. Як ви вважаєте? Дайте слушну пораду!