– Через тебе у мене зіпсувалися стосунки із сином! Раніше він слухав мене! – Тепер я прошу взяти в тебе двадцять тисяч, а він відповідає, що Яна проти! Хто ти така, щоб зневажати мого сина? – Репетувала свекруха

– Ну, рідненька, всього п’ятнадцять тисяч! Тобі ж нічого не варто дати їх моїй мамі! Ну в тебе ж премія, не скупися! – продовжував канючити чоловік.

Яна закотила очі та відклала телефон на диван. Останні кілька місяців Максим постійно просив гроші для своєї матері.

То ліки терміново потрібні, то продукти закінчилися, то пральна машинка зламалася – щоразу була нова причина. Яна знову запитала, чому він не допомагає матері зі своїх заощаджень.

– Максиме, у тебе ж були відкладені гроші. Сто шістдесят тисяч, якщо я правильно пам’ятаю, – Яна намагалася говорити спокійно, хоча роздратування вже підступало до горла.

– Куди вони поділися?

– На рахунок поклав, – коротко відповів чоловік, відводячи погляд. – На майбутнє. Яна, ну, будь ласка, мама ж хворіє! Їй справді потрібна допомога.

Яна знала, що її зарплата наближалася до ста тисяч. Для неї п’ятнадцять – сума відносно невелика, але постійні прохання починали стомлювати. Вона не хотіла псувати стосунки з Максимом, тож зітхнула та взяла телефон.

– Добре, перекажу. Але це востаннє цього місяця, – вона відкрила банківську програму і швидко зробила переказ. – Більше ні гривні не дам. Домовились?

– Звичайно, звичайно, дякую! – Максим розплився в усмішці й поцілував її в щоку. – Ти найкраща!

Наступні місяці перетворилися на поганий сон. Максим просив гроші із завидною регулярністю – то на одне, то на інше.

Яна вже припинила стежити, на що саме свекрусі Галині Петрівні потрібні кошти цього разу. Просто переказувала та намагалася забути.

До кінця року вона вирішила проаналізувати свої витрати. Сіла за ноутбук, відкрила банківську виписку та почала переглядати витрати. Цифри змусили її насупитися.

Останні пів року щомісяця йшло рівно тридцять тисяч гривень на перекази Максимові. Абсолютно однакова сума, надто регулярно. У душі виникло погане передчуття.

…За тиждень у Галини Петрівни був день народження. Яна довго вибирала подарунок і зупинилася на дорогому аерогрилі відомої марки.

Свекруха з недавніх пір почала ретельно стежити за здоров’ям, постійно говорила про правильне харчування. А в аерогрилі можна готувати без олії – корисно та смачно.

– Ой, яка краса! – Галина Петрівна щиро зраділа подарунку. – Дякую, Яно! Сьогодні ж випробую. У мене саме курка замаринована.

Свекруха забрала коробку на кухню, залишивши їх з Максимом у вітальні. У цей момент задзвонив телефон чоловіка.

– Так, алло? Зараз, – він підвівся з дивана. – Яна, я на хвилинку, по роботі треба поговорити.

Залишившись сама, Яна почала розглядати фотографії на полицях. Максим у дитинстві з величезним собакою, шкільні фото, випускний…

Погляд зачепився за товсту теку, з якої стирчали аркуші. Цікавість взяла гору над пристойностями.

Яна відкрила теку та обімліла… Документи на придбання квартири в іпотеку. Вона перегорнула сторінки – квартира оформлена на Галину Петрівну.

Далі йшли банківські виписки. Свекруха акуратно вела облік – щомісяця на іпотеку йшло двадцять тисяч гривень.

В голові наче клацнув вимикач. Ті гроші, які Максим просив для матері на вигадані потреби – це іпотечні платежі. Пів року Яна оплачувала чужу іпотеку.

Злість піднялася хвилею від живота до горла.

Вона гортала далі. Договір оренди. Галина Петрівна здавала цю квартиру за двадцять тисяч на місяць. Замість гасити ними іпотеку і не просити у неї, свекруха забирала орендну плату собі.

– Що ти робиш? Як ти смієш ритися в моїх речах? – Крик з порога змусив Яну здригнутися.

Галина Петрівна стояла у дверях, її обличчя палало від гніву. На шум прибіг Максим.

– Що відбувається? – Він розгублено дивився то на матір, то на дружину.

Яна кинула теку на стіл і обернулася до них.

– А ви що робите? Що ви собі дозволяєте? – Голос її тремтів від обурення. – Як ви могли здогадатися брати в мене гроші на оплату іпотеки? Це ваша квартира, Галино Петрівно, вона оформлена на вас! Чому я повинна за неї платити?

– А чому б і ні! – свекруха випросталась і гордо скинула підборіддя. – Ти невістка! Я виховала для тебе такого гарного чоловіка.

– Допомогти мені з іпотекою – це найменше, що ти можеш зробити! Мені ці двадцять тисяч потрібніші!

– Ми з вашим сином – сім’я! У нас свої витрати та турботи, – Яна намагалася не зриватися на крик. – Те, що ви вклали у свого сина, мене не стосується! Я ж не прошу Максима утримувати мою матір!

Галина Петрівна почервоніла ще більше. Максим спробував втрутитися.

– Яно, ну мамі ж треба допомагати. Ми не можемо залишити її одну з боргами.

– Я можу! – Яна різко повернулася до чоловіка. – Можу, бо вона використовувала мене пів року! І ти використовував! Як мені після цього тобі довіряти?

– Дивись, – вона тицьнула пальцем у документи, – твоя мати отримує двадцять тисяч із квартири. Замість гасити ними іпотеку, вона забирає все собі, а гроші вимагає з мене!

Між ними спалахнула справжня сварка. Яна кричала про зраду, Максим намагався виправдати матір, Галина Петрівна обурювалася невдячністю невістки. У результаті Яна пішла додому сама, залишивши чоловіка у матері.

Весь вечір вона металася по квартирі. Образа, агресія, розчарування – все змішалося в один отруйний коктейль емоцій. Як Максим міг так вчинити? Як міг дурити її місяцями?

За кілька годин прийшов чоловік. Приніс залишки святкової вечері у контейнері.

– Мама випробувала твій аерогриль. Курка вийшла чудова, – він ніяково поставив контейнер на стіл.

– Мені вже байдуже, – Яна сіла на диван і обхопила коліна руками. – Я вирішила, що більше до твоєї матері ні ногою. Не хочу її ні бачити, ні чути!

Максим засопів, але промовчав. Наступний місяць він поводився зразково – допомагав по дому, приносив квіти, намагався загладити провину. Яна поступово відтавала, хоча довіра була підірвана ґрунтовно.

До кінця місяця напруга знову повисла у повітрі. Вони вечеряли, коли Максим почав обережно.

– Мамі так важко цього місяця. Ти грошей не даєш, вона не знає, чим оплачувати іпотеку… Я дав би, але ти заробляєш більше.

– Навіть не починай! – Яна відклала виделку. – Я не хочу чути жодного слова про іпотечну квартиру твоєї матері!

– Якщо ми почнемо говорити про неї, ми посваримося і розлучимося. У неї є пенсія, гроші від оренди, – то чому їй важко?

Максим зблід, прикусив язика і замовк. Тема більше не підіймалася.

Минуло ще два місяці. Яна поступово заспокоїлася, життя увійшло у звичну колію. І тут пролунав дзвінок у двері.

На порозі стояла Галина Петрівна. Вона пройшла до квартири, як до себе додому.

– Подивися на себе! – свекруха тицяла в неї пальцем. – Через тебе у мене зіпсувалися стосунки із сином! Раніше він слухав мене!

– Тепер я прошу взяти в тебе двадцять тисяч, а він відповідає, що Яна проти! Хто ти така, щоб зневажати мого сина?

Яна насупилась. Поведінка свекрухи її, м’яко кажучи, дратувала.

– Я не зневажаю вашим сином. Я розпоряджаюся своїми грошима так, як я вважаю за потрібне. Якщо вам щось не подобається – це ваші проблеми. А тепер залиште мою квартиру!

Вона буквально виштовхала свекруху за двері та зачинила замок. А Увечері Максим влаштував справжній скандал.

– Ти образила мою матір! Могла просто дати грошей! – Він ходив по кімнаті туди-сюди. – Хіба ти не бачиш, що всі проблеми через це?

Яна дивилася на чоловіка і розуміла – їхній союз зазнав фіаско. Образа так і не пройшла, довіра не відновилася.

– Давай розійдемося, – вона сказала це спокійно, без емоцій. – Поки ми не почали ненавидіти один одного.

– Ти так просто здаєшся? – Максим зупинився посеред кімнати.

– Я терпіла! Намагалася тобі довіряти ці місяці, – Яна похитала головою. – Але я більше не відчуваю до тебе того, що відчувала раніше. Все скінчено, Максиме!

Розлучення пройшло швидко і без зайвих суперечок. Квартира була дошлюбною власністю Яни, тож Максим переїхав до матері. Доля тієї іпотечної квартири Яну більше не хвилювала.

…Вона сиділа на балконі з кухлем чаю та дивилася на вогні вечірнього міста. На роботі планувалося підвищення, попереду були свята.

Життя тривало, і вона була готова почати новий розділ. Без брехні, без маніпуляцій, без токсичних родичів. Тільки вона, та її власне щастя.

– Схвально, звичайно, що син любить свою матір, – але це занадто! Якби вона й справді потребувала, – я б зрозуміла, й допомогла! А таке нахабство, я вважаю, мало б хто стерпів! Як вважаєте, я слушно міркую?

Пишіть свої думки в коментарях, підтримайте автора вподобайками!