Чесно, я вже втомилася від усього. Таке почуття, що я прямо випрошую наші зустрічі

Мені 24 роки, йому 30. Наша історія розпочалася 1,5 роки тому. Познайомились на сайті знайомств. Спочатку він мене не особливо вразив: лисий, повненький. Але з ним було цікаво спілкуватися, а ще він умів співчувати, це мене зачепило.

І ось через кілька місяців я закохалася, ще він гарно доглядав. Іноді я помічала, що він не мав настрою, і ми практично не спілкувалися в ці дні, хоча в інший час все було ідеально.

Згодом я почала помічати, що після того, як ми з ним побачимось, він наче ставав байдужим до мене, а потім усе було, як завжди. Так само з часом ми стали все рідше бачитися, він посилався на те, що працює та втомлюється.

Але раптом він все-таки запропонував спробувати пожити разом, але з умовою, що спочатку я не зовсім переїжджаю, а так, на пару днів. Я тоді вчилася, писала диплом, і мені було зовсім не до цього.

Незабаром навчання я закінчила, і довелося переїхати в інший гуртожиток, умови в якому були огидні, а брати в оренду квартиру не було коштів, у нього ж була своя квартира. Але разом жити більше він не пропонував, а я не стала нав’язуватися.

Незабаром йому запропонували роботу в Харкові, і про це він мені сказав, тільки, тоді, коли вже все обдумав і погодився, тобто поставив мене перед фактом. Я багато плакала, тому що практично залишалася одна в місті і друзів не багато.

Зрештою він поїхав, але ми продовжували зустрічатися, спілкуватися і бачилися раз на місяць. Я приїжджала до нього, і він до мене. Спочатку говорив: «ось переїдеш до мене, разом будемо квартиру орендувати». Я начебто погоджувалася, але мені дуже не подобається Харків, це величезне галасливе місто, в якому я дуже втомлююся.

В результаті останнім часом ми ще рідше стали бачитися. Він нещодавно приїжджав на вихідні до мого міста, сказавши заздалегідь за 4 дні. Знову поставив перед фактом, а мені довелося поїхати. Я йому кажу, давай ти наступних вихідних приїдеш, проведемо разом час. А йому, бачите, ліньки квиток було здавати.

І ось на сьогодні ми бачилися місяць тому і лише кілька годин. Запитала, чи приїде він цими вихідними, а він каже, що до нього приїде мама, але це добре, а на наступних – друзі, а коли ми побачимося – невідомо. Чесно, я вже втомилася від усього. Таке почуття, що я прямо випрошую наші зустрічі, і мені тільки треба.

А він говорить про зустрічі, тільки коли скучить, і це відбувається все рідше. Цей момент для мене наче переломний, роздумую над тим, що треба таки розлучатися, але це дуже боляче для мене. Якщо це важливо, то від нього до мого міста відстань 180 км.