Чоловік лежить на дивані книжки прочитує, поки я на трьох роботах верчуся

Сил моїх більше немає бути в нашій сім’ї основним здобувачем, поки чоловік валяється на дивані та розмірковує про те, ким хоче бути, коли подорослішає.

Рік тому мого чоловіка скоротили з хорошої посади. У країні чергова криза, її наслідки на собі відчули багато хто. Їхня компанія розорилася, працівникам виплатили чималі суми.

Хоч як ми намагалися, але ці гроші розлетілися за місяць. Нічого дивовижного, у сім’ї із чотирьох людей постійно щось трапляється.

Сину потрібне взуття, дочці новий рюкзак до школи. Та й батькам стареньким теж треба допомагати.

Я знайшла підробіток, а ще через місяць – і другий. Тепер, о п’ятій годині вечора, закінчивши зміну на основному місці, я мчу на інший кінець міста.

Вихідних у мене немає, бо є третя робота. Тільки так вдається залишатися на плаву. Все тому, що чоловік, як заліг на диван рік тому після звільнення, так з нього і не встає.

Роботу він, звісно, ​​шукає, але лише формально. Його ранок починається дуже зручно. Провівши всіх на роботу і до школи, він неквапливо наливає собі каву і сідає переглядати вакансії на різних сайтах.

На якісь відповідає, інші ігнорує. Має досить високу планку. Бути просто робітником чоловікові не хочеться, не за статусом.

А на начальницькі посади ось так з вулиці потрапити дуже складно, принаймні у нашому місті.

– Я не для того навчався п’ять років, щоб працювати вантажником або водієм таксі, – часто повторює мені чоловік.

А я, значить, навчалася п’ять років якраз для того, щоб орати на трьох роботах?

З цього питання у нас із чоловіком виникають серйозні скандали. Він кричить, що я його не поважаю і тому жену на будь-яку роботу. Я ж закликаю до його совісті:

– Ти розумієш, що я працюю взагалі без вихідних? Ти не бачиш, як мені важко? У мене немає сил навіть до ліжка доповзти, а ти ще ображаєшся, що я не виявляю ініціативи в ліжку.

Але чоловік глухий до моїх закидів. Він вважає, що все гаразд, і хороша робота не трапляється саме через мене. Я, бачте, не надихаю його.

Якби чоловік хоч по дому допомагав. Але верх його умінь — вийняти білизну з пральної машини та скласти купою на комоді до мого приходу.

Як його правильно вішати сушитись, людина з вищою освітою категорично відмовляється зрозуміти.

З дітьми чоловік теж не допомагає, навіть уроки з ними не робить. Діти допізна не сплять, чекають, коли я прийду та перевірю домашнє завдання.

Свекруха, коли я скаржусь їй на сина, мене також не підтримує. Мовляв, хлопчику (це вона про сорокарічного мужика) і так важко, фахівець його рівня і раптом залишився без роботи.

Тепер він має повне право насолоджуватися депресією, не встаючи з дивану. Щодо мене, за словами улюбленої свекрухи, то це жіноча частка така, тягнути на собі сім’ю. Наші бабусі взагалі в полі працювали, і нічого не скаржилися.

Цікава річ, так поки наші бабусі працювали, дідусі вдома не сиділи склавши руки. Вони теж справою були зайняті, причому дуже важливою.

А те, що робить чоловік, і ділом назвати не можна. Лежить, та книжки читає. Я пропонувала йому хоч в інтернеті, віддалено, працювати. Можна знайти нескладні підробітки, якщо захотіти.

Але цей варіант йому не підходить. Він, бачите, думає та розмірковує. А що як підвернеться гарна вакансія, а він тут утомлений лежить.

Коли я заявляю, що більше не можу працювати в такому режимі, чоловік безтурботно радить мені кинути підробітки.

І так, каже, проживемо. Це яким чином? Будемо милостиню просити?

Не повірите, але при цьому чоловік мені ще претензії ставить щодо страв на столі! Мовляв, набридло йому однією картоплею та макаронами харчуватися. Вимагає в нього душа суші, піцу та різносоли всякі.

Ну, тут я його швидко осадила і пояснила, де на нього чекають суші та піца.
– Знаєш що, любий, чи не пожити тобі у мами? Нехай вона тебе балує ласощами та доглядає тебе, як кімнатного песика!

Чоловік образився і три дні зі мною не розмовляв. Та плювала я на його дитячі образи. Візьму взагалі та на розлучення подам.

Чоловік у будинку повинен бути чоловіком, а не диванною подушкою та не безкоштовним додатком до телевізора.

Подруги радять не рубати з плеча. Мовляв, хорошого чоловіка знайти зараз дуже важко. А мій і не п’є і не палить, і взагалі, домосід.

А що користі з такого чоловіка, який сім’ю не здатний забезпечити ось вже протягом року.

Називайте мене меркантильною та дріб’язковою, але працювати за всіх я втомилася. Все-таки сім’я — це партнерство, а не валіза без ручки. Та і який приклад дітям він подає, тато, що лежить на дивані.

Загалом, набридло мені це все. Одного дня я зберу дітей і поїду до своїх батьків. Нехай чоловік залишається один у порожній квартирі без продуктів та грошей.