Чоловік лежить у лікарні, лікарі прогнозів не дають, а свекруха переживає – їй син поїздку до санаторію обіцяв, як же тепер бути

Я й раніше свекруху недолюблювала, а тепер мене з душі верне від одного її вигляду та голосу. Скрізь її заблокувала, щоб вона своїми дурницями мене до гріха не доводила.

Мої стосунки з мамою чоловіка будувалися тяжко з першого дня. Мене сприйняли як суперницю, як загрозу її щастя, і це зовсім не дивно.

Чоловік до нашого з ним весілля жив із мамою. І оскільки йому з дитинства вселялося, що мама – це найсвятіше і важливіше, що є в житті, свекруха не знала ні в чому відмови.

Коли чоловік хотів купувати свою квартиру, його мама зробила квадратні очі та заявила, що в цьому немає сенсу, краще зробити нормальний ремонт у її квартирі.

– Все одно після мене все тобі залишиться, так краще зараз вже у своє вкладатися, а не банкам переплачувати, – вмовляла вона сина.

І син почухав потилицю, визнавав правоту маминих слів, зробив у її квартирі ремонт. Саме у її квартирі, бо йому там не належало жодного метра.

Та й узагалі все фінансове забезпечення сім’ї було на плечах чоловіка. Він робив ремонти, платив комуналку, возив маму на моря та відправляв у санаторії, купував продукти та ліки. Хоча свекруха сама ще підробляла і її вік тільки перевалив за п’ятдесят років.

А тут з’явилася я, котра стала конкретною загрозою її щастю. Вона всім виглядом показувала, як я їй не сподобалася. Ну, а які вона влаштовувала істерики, коли ми з її сином вирішили з’їхатися.

– Ви можете жити у нас! Навіщо вам зайві гроші витрачати на оренду квартири? А ти подумав, як я тут сама житиму? – Зі сльозою в голосі запитувала вона у сина, поки той збирав речі.

Але той не піддався на мамині провокації, чим заробив у моїх очах додаткові бали. Якби він тоді дав задню, я з ним у житті б не розписалася, тому що матусині синочки – це не за моїм профілем.

Щоправда, чоловік одразу сказав, що свою маму він підтримувати не припинить, оплачуватиме їй комунальні, купуватиме ліки, відправлятиме на відпочинок.

Мені це, звичайно, не подобалося, я вважаю, що вона не в тому віці та стані, щоб їй так хвіст носити, але з чоловіком я не сперечалася. Заробляв він пристойно, та і я без діла не сиділа.

Навіть з урахуванням тих чималих сум, що чоловік витрачав на свою маму, ми змогли чотири роки тому взяти іпотеку і тепер живемо у своїй двокімнатній, поступово виплачуючи кредит.

Але два тижні тому чоловіка прямо з роботи забрала швидка та відвезла до реанімації, де він перебуває і зараз, проблеми із серцем. Була операція, лікарі поки що не дають жодних прогнозів, роблячи все можливе і спостерігаючи за станом.

Як я себе зараз почуваю, гадаю, пояснювати не треба. Я постійно на зв’язку з лікарнею, постійні нерви та дуже напружена ситуація.

Свекруха першого дня теж приїхала до лікарні, билася там в істериці, вимагаючи заспокійливого, води, повітря і привертаючи до себе загальну увагу.

Але більше вона туди не їздила, через день дзвонячи мені, щоб дізнатися, які є новини. Але насправді її хвилює не стан сина, а те, що він обіцяв їй.

Декілька днів тому вона знову дзвонила, цікавилася новинами, а потім заявила, що не знає, як і бути. Син їй обіцяв відправити її до санаторію, але оплатити не встиг, тому питання підвисло в повітрі.

Я спочатку здивувалася від такої різкої зміни розмови. Ось ми розмовляємо про те, що лікарі нічого обнадійливого за здоров’я мого чоловіка та її сина не говорять, а ось ми вже обговорюємо, що свекрусі було обіцяно санаторій.

– Просто термін поїздки вже підходить… Може, ти оплатиш? – як наче нічого страшного не сталося, заявляє мені свекруха.

Звичайно, мені зараз саме час до її поїздок у санаторій. Мені зараз платити іпотеку, невідомо, що буде з чоловіком, яке лікування чи ліки знадобляться, а я оплачуватиму свекрусі відпочинок.

Та як вона взагалі може зараз про це думати? Я просто дивуюся її холоднокровності, про що я їй і сказала.

– А що, якщо я сльози литиму і нікуди не поїду, у мене син одужати почне? – Цілком щиро вразилася вона.

Я з нею навіть говорити далі не стала. Усюди її заблокувала, щоб вона не додзвонилася. А то, боюся, що не стримаюся, а потім шкодуватиму про це.