Чоловік майже всю зарплату віддає матері. Я розлютилася і провчила його

Матері мого чоловіка нещодавно виповнилося шістдесят років. Вона на пенсії, хоча виглядає і почувається чудово, вирішила, що більше працювати не буде. А грошима її забезпечить єдиний та улюблений синок, тобто мій чоловік.

Власне Олексій виявився не проти та добровільно взяв на себе погашення її комунальних платежів, закупівлю продуктів і всяких необхідних для будинку речей, від техніки до миючих засобів. Зрозуміло, все це влітає нам у велику копійчину, але він начебто не розуміє цього.

Я не раз висловлювала йому свої претензії, а у відповідь чула лише одне:
– Мама виховувала мене одна. Вночі не спала, не доїдала, не відпочивала. Що, я не можу тепер віддячити їй за це? Вона заслуговує на те, щоб я про неї дбав.

Нормально так? Ні, я все розумію, це його мати, але я тут до чого? Чому замість того, щоб зробити подарунок мені, він купує щось їй?

Нещодавно зовсім сталося щось, що вибило мене з колії. Якось увечері ми заїхали до свекрухи, Льоша купив своїй мамі ліки за величезним списком і особисто доставив їх. Оскільки ми були разом, мені теж довелося піднятися до неї та погодитись на чашку чаю.

Поки Льоша розповідав мамі, як пройшов його день і цікавився її здоров’ям, я не відводила погляду з нової посудомийної машини, яка тепер стояла на місці старої шафки.

Посудомийна машина, та сама про яку я так довго мріяла, була не в мене, а в моєї свекрухи! І подарував її їй, звичайно ж, дорогоцінний синочок Олексій!

– Ти що, взагалі очманів? – напала я на свого чоловіка, тільки-но ми сіли в машину. – Я стільки років прошу тебе купити мені посудомийку, але ти тільки рукою на мене махаєш, а матусі своїй – візьми, будь ласка, так?

У цього зухвальця вистачило сміливості ще й виправдовуватися.
– Вона вже літня і їй важко працювати руками. А ми з тобою молоді та живемо вдвох, я за собою посуд мию, ти за собою, все справедливо.

Я розплакалася, але, хоч би скільки я істерила, на Льошу це не справило жодного враження. Він був упевнений у своїй правоті. І тоді я вирішила провчити його.

– Що у нас на вечерю? – спитав він якось невдовзі після сварки.
– Нічого, – відповіла я. – Вибач, я теж з роботи та грошей у мене немає.
– В сенсі? – здивувався він.

– В прямому. Я купила своїм батькам тижневий відпочинок у санаторії. Вони востаннє відпочивали ще за радянських часів, ти що, думаєш, вони не заслуговують цього?

– Ну гаразд, – знизав плечима Олексій і замовив піцу. Але він не знав, що це лише початок.

Незабаром у нас в будинку закінчилося абсолютно все: від продуктів до звичайних миючих засобів.

Олексій щось купував сам, але я більше взагалі не ходила до магазину та зовсім нічого не готувала. А коли отримала зарплату, сказала, що знову віддала її батькам.

– Що ти хочеш мені довести? – не витримавши запитав Олексій.
– Нічого, – знизала плечима я. – А що тебе не влаштовує? Ти розпоряджаєшся своїми грошима як хочеш, я розпоряджаюся своїми й всі задоволені, так?

– Ні! – гаркнув він у відповідь.
– Тоді поясни, – сказала я спокійно. – Чому твоя мати має жити за твій рахунок, а я тягнути на собі наш загальний бюджет?

Справа закінчилася тим, що Олексій став брати якісь підробітки, щоб упоратися із запитами мами та не лізти у наші спільні гроші.

Я до цього поставилася нормально, адже наш фінансовий добробут відновився. Щоправда, не знаю, наскільки Олексія вистачить. Але це буде йому добрим уроком.

Я нічого не маю проти того, щоб він час від часу допомагав матері, але постійно жити за наш рахунок, це явно перебір, з таким я ніколи не погоджуся.