Чоловік напідпитку бовкнув, що зрадив мені… Це сталося п’ять років тому але я все ще не можу пробачити, навіть хочу розлучення, але і позбавляти сина батька теж не можу. Зовсім заплуталася

Кажуть, що зраду можна пробачити … Можна, але забути її не можна…

П’ять років тому я дізналася про те, що мій чоловік мені зрадив. Дізналася, до речі, абсолютно випадково … п’яний чоловік зопалу сам бовкнув. Він рідко п’є, але якщо вип’є, то взагалі не може тримати язик за зубами, стає балакучим і тріпається про те, про що навіть не питали.

На наступний день він буквально на колінах вимолював прощення. Це було досить жалюгідне видовище. Відвезла дитину до батьків, а сама на добу поїхала до подруги. Подруга запитала мене, чи люблю чоловіка. Відповіла, що все ще люблю, хоча дуже багато чого змінилося у мене по відношенню до свого обранця. Повернулася. Пробачила. Але я завжди пам’ятала, що він мене зрадив. Я більше не могла вірити жодному його слову.

Я навіть не можу передати того відчуття, коли ти дивишся на людину, слухаєш його, але не віриш жодному слову. Просто не можеш вірити. Навіть не знаю … Вже стільки часу пройшло, а стало тільки гірше. Я його не ревную більше. Стало якось все одно. Живу з ним лише для того, щоб не позбавляти дитину батька.

Вже стільки раз хотіла піти від нього, але коли я бачу, як батько з ним грає, то просто не можу … Не можу прийняти єдине вірне рішення і розлучитися. Мені шкода сина. Син не повинен рости без батька. Я бачу, що дитина тягнеться до тата. Було б злочином позбавити дитину коханої людини.

Але мені здається, що цим вчинком я здійснюю злочин по відношенню до себе.