Чоловік назвав мене дріб’язковою, бо мені набридло, що більшу частину доходу приношу я, а він щедро витрачає гроші на свою сестру

Чоловік мені заявив, що розчарований моєю дріб’язковістю, яка полягає в тому, що мене не влаштовує його підхід до сімейного бюджету. Більшу частину доходу приношу в сім’ю я, але чоловік при цьому не соромиться витрачати купу грошей на свою сестру, яка постійно їх витрачає. Каже, що це теж сім’я, а рахувати хто і скільки заробив – це дріб’язково і такого від мене він не чекав.

Наш сімейний бюджет майже все спільне життя із чоловіком на вісімдесят відсотків складається з того, що зароблю я. У чоловіка завжди якось не складається з нормальною роботою.

З одного місця він звільнився сам, з іншого його виперли, потім була криза, там фірма розвалилася. І ось зараз він сидить у бюджетній конторі, отримує свої п’ятнадцять тисяч гривень, і не чухається.

Робота у чоловіка рутинна, але не скажу, що якась надзвичайно важка. Монотонність, мені здається, там більше набридає, але чоловіка все влаштовує, якщо нікуди вже другий рік не смикається.

Натомість усі законні вихідні його, лікарняні теж бере без проблем, на роботі з восьмої до сімнадцятої години, не затримують. Але й зарплата відповідна.

Для когось, можливо, його п’ятнадцять тисяч – це хороша зарплата, не сперечаюся. Але ми живемо у великому місті, де середня зарплата близько тридцяти. До того ж це молодий мужик з вищою освітою, який за бажання міг би знайти кращу роботу.

Але там, звичайно, доведеться працювати та про зручний графік без затримок та інших сюрпризів доведеться забути.

Я заробляю набагато більше чоловіка, в чотири рази більше. Але й графік життя та роботи у мене зовсім інший. Не завжди є вихідні, можуть зателефонувати з робочих питань і об одинадцятій годині вечора.

Часто доводиться забирати роботу додому, щоб усе встигати. Я не скаржусь зараз, мені моя робота подобається. Але й зарплата є дуже хорошим мотиватором, не буду брехати, ніби працюю за ідею.

Мене зараз питання нашого сімейного бюджету дуже непокоїть, бо треба брати іпотеку, хочеться зробити якісь накопичення на час декрету та й інших витрат. Частина грошей у мене лежить на карті, а частина вдома готівкою, це загальний сімейний бюджет.

Але я маю на увазі, що наш сімейний бюджет повинен витрачатися на нашу сім’ю – поки це я та мій чоловік. А ось у нього цей список ширший – є ще його батьки та сестра.

Щодо батьків питань немає. Вони в нього вже в похилому віці, обидва пенсіонери треба допомагати. А ось сестрі його я допомагати сенсу не бачу, бо дівчині вже двадцять три роки, і вона цілком може впоратися зі своїми запитами сама. Але навіщо, якщо є такий щедрий брат?

Чоловік майже всю свою зарплату витрачає на сестру. Раніше казав, що витрачає на сім’ю, але потім з’ясувалося, що батьки від нашої допомоги здебільшого відмовляються.

Ми платимо комуналку, на яку у них ще і якась пільга є, допомагаємо з ліками та раз на тиждень купуємо продукти, які вони самі собі ніколи не куплять. Найчастіше допомагати вони не дозволяють. Зате сестра собі ні в чому не відмовляє.

Я довго заплющувала на це очі, але зараз вже не можу. Дізналася, що мій чоловік сплачує своїй сестрі кредит на машину. Сума кредиту приблизно як його зарплата.

Тобто допомога батькам вже йде за мій рахунок, всі наші витрати всередині сім’ї теж за мій рахунок, у тому числі бензин для його машини. А він робить шляхетну справу – молодшій сестричці допомагає щосили.

У нас із чоловіком у сім’ї дві машини, бо свого часу була така потреба. Я працюю в такому режимі, що в мене машина завжди має бути у вільному доступі. А чоловік тоді працював дуже далеко, громадським транспортом було складно добиратися. Вирішили брати другу машину.

Я якось звикла вже, що витрати на техогляд, ремонт і бензин кожен оплачує сам, а тут дивлюся, з ящика гроші витікають тонким, але постійним струмком. Почала розбиратися, і з’ясувала, що чоловік зі своєї зарплати платить кредит сестри, а допомогу батькам і на свої потреби бере із загальних грошей. Тобто, не із загальних, а з тих, що я відклала на загальні потреби, на кшталт продуктів, ліків, одягу та іншого.

На мої претензії, що так взагалі не робиться, чоловік насупився, заявив, що сестра взагалі теж його родина, тому їй треба допомагати.

– Допомагати, це коли людина щось сама робить і не справляється. А ти, вважай, просто купив машину сестрі. Без якої вона може обійтися.

– Я допомагаю сестрі, і роблю це зі своїх грошей! Не розумію, що ми взагалі обговорюємо?

– Логіка – на найвищому рівні. Ти зі своїх грошей платиш кредит, а ось їси, одягаєшся, заправляєш машину та допомагаєш своїм батькам вже з моїх. – озвучила я чоловіку.

– Ти дріб’язкова, я від тебе цього не очікував.- образився ще на мене.

Та хай так. Я зробила так, що тепер доступу до заощаджень чоловік не має. Він почав обурюватись, що я виставляю його в поганому світлі, адже сама сестра з кредитом не впорається, а він вже обіцяв.

Я сказала, що це він обіцяв, а мене його обіцянка не стосується. Він мене про це навіть не сповістив.

– Якщо ти хочеш і надалі допомагати сестрі, то можеш продати свою машину. Грошей, щоб обслуговувати та заправляти її в тебе все одно не залишиться. Так і сестрі допоможеш і сам зайвих витрат позбудешся, – запропонувала я.

Чоловікові ця пропозиція не сподобалася. Ходить ображений вже котрий день. Та й нехай, сам поставив себе в таку ситуацію. Ну хіба я не права?