Чоловік перетворився на скелю, став байдужим, відчуваю себе непотрібною і негарною

Ми познайомилися, коли я була на другому курсі університету. Сам Тимур вже давно працював – він на 11 років старший за мене. Він красиво до мене залицявся, був ласкавий і дарував подарунки.

Каюсь, це на мене подіяло. Та й закохалася я в нього практично відразу. Ми зустрічалися півроку, перш ніж вирішили жити разом.

Поступово наше життя закоханих стало наповнюватися сварками з побутових питань, проблемами з притиранням. Але з ким не буває? Сяк-так ми прижилися, і нещодавно пішов 4-й рік нашого спільного життя.

Якщо раніше Тимур був зі мною милий, приділяв увагу і просто міг підтримати, то зараз я немов розмовляю зі скелею. Очевидно, що йому все одно. Ніякого прояву любові або турботи з його боку я вже давно не бачила.

Я переживаю через це. Відчуваю себе непотрібною і непривабливою. В результаті у мене постійно поганий настрій, і я готова кидатися в бій через будь-яку побутову дрібницю.

У відповідь я чую, що це у мене проблеми, якщо я так себе поводжу. І взагалі мені варто змінити ставлення до ситуації. Часом все ж Тимур раптом згадує, як було в перші місяці нашого знайомства. Він приділяє мені увагу і навіть може принести квіти.

Але ці спалахи я пов’язую з його почуттям провини переді мною. Я вже знаю, що іноді він ходить наліво. Сама я на зраду не наважуюсь, це не те, що мені зараз потрібно. Найсмішніше, що зради мене не так сильно турбують, як відсутність ніжності в побуті.

Коли я прошу його про увагу та помічаю в байдужості, Тимур відповідає, що він така людина. І у мене немає іншого виходу, крім як змиритися. Так зробить будь-яка мудра жінка. Мабуть, я ще не готова стати мудрою жінкою. Зате я легко стаю злою жінкою. А я не хочу такою бути.

Я хочу вийти заміж. Хочу сім’ю та дітей. А також бути в обстановці, де мене люблять і я відчуваю себе потрібною. Хіба це так важко? Найгірше, що через його поведінку стаю агресивною я. Що мені робити? Я ж люблю його.