Чоловік подав на розлучення за тиждень після того, як я вийшла з декрету. Для мене це було дуже раптово, бо до цього чоловік нічим не показував бажання розлучитися

Чоловік подав на розлучення за тиждень після того, як я вийшла з декрету. Для мене це було дуже раптово, бо до цього чоловік нічим не показував бажання розлучитися.

Мало того, він ще й зажадав від мене переписати на нього половину моєї особистої дошлюбної квартири, бо під час декрету підтримував мене і не розлучився, хоча в нього вже другий рік є “кохана жінка”.

Для мене всі ці події – як цебер холодної води на голову. Ще нещодавно ми з чоловіком спокійно планували, куди поїдемо у відпустку, думали з приводу машини, а тут миттєво все просто руйнується.

Можливо, якби я мала звичку лазити по кишенях і ритися в телефоні чоловіка, то для мене не стала б одкровенням його заява про розлучення.
Але я ні в чому його не підозрювала, довіряла, не бачила фальшу. Саме це мене, мабуть, і підвело. А може просто в мене чоловік – чудовий актор, якому настав час вручати “Оскар”.

На моє запитання, навіщо він так довго мені брехав, якщо в нього є інша жінка ось вже другий рік, чоловік із якимось пафосом почав розповідати про відповідальність і шляхетність: адже він не міг кинути жінку в декреті.

А роги наставляти жінці в декреті, брехати та виставляти дурепою – це теж благородно? Мене просто обурюють такі подвійні стандарти, чесно кажучи.
І тим більше я не розумію вимог чоловіка, щоб я йому відписала половину квартири, а ще краще віддала б цю суму готівкою. Це моя дошлюбна квартира!

– І що? За п’ять років шлюбу я нічого не заслужив? – обурюється чоловік.

Я просто не можу з ним на цю тему спокійно розмовляти. Відразу хочеться верещати, тупотіти ногами та кидатися в нього чимось важким, бо він несе нісенітницю!

А нещодавно до нього приєдналася ще і його мама, яка на початку всієї ситуації сиділа тихо, як миша під віником, а тепер вирішила подати голос на підтримку синочка.
– Він зробив благородно, він чекав, коли ти з декрету вийдеш! Можна за це йому і поступитись! – Заявила вона мені, маючи на увазі частину квартири.

Не в моїх звичках хамити людям похилого віку, але свекруху я послала якомога далі прямим текстом. Розлютило, що вона теж вважає вчинок свого сина шляхетним.

Та аліментів він злякався! Дізнався, що я можу подати й на дитину, і на себе. А йому доведеться платити кругленьку суму, оскільки він працює у держустанові.

Гаразд, він чекав, коли я сама вийду на роботу, щоб не платити мені зайвого. Це якось ще вкладається у моїй голові. Але з чого він вирішив, що я за якісь подвиги маю його обдаровувати половиною квартири?

За що? За те, що він свою дитину не покинув, поки я з декрету не вийшла? Сумнівний подвиг. Тут пишатися нема чим, це просто його обов’язок.

Чоловік заявив, що добиватиметься свого через суд, на що я йому побажала успіхів. Дуже цікаво, як він виступатиме в суді зі своєю безглуздою вимогою.

Мені так дивно, що я стільки років прожила з цим чоловіком, але тільки зараз помітила цю його скнарість і якусь моральну неохайність.

Чи я кудись не туди дивилася весь цей час, чи то чоловік чудово ховався і не виявляв ці свої риси, але відкриття дуже неприємне.

Обтяжує думка про майбутнє розлучення, навряд чи воно буде простим і швидким. Але зараз вже немає болю від того, що моя сім’я розвалилася, просто хочеться якнайшвидше закрити всі справи з цією людиною і забути її, як страшний сон.