Чоловік так вмовляв завести дитину, так просив, а тепер що? Він кожну вільну хвилину проводить із сином від першого шлюбу, а ми з дитиною його майже не бачимо. Чоловік каже, що старший син зараз більше потребує його уваги, а як наш підросте, так і з ним буде проводити час

Чоловік так вмовляв завести дитину, так просив, а тепер що? Він кожну вільну хвилину проводить із сином від першого шлюбу, а ми з дитиною його майже не бачимо. Чоловік каже, що старший син зараз більше потребує його уваги, а як наш підросте, так і з ним буде проводити час.

Коли ми тільки з Миколою познайомилися, він одразу чесно розповів, що був одружений і в нього є дитина від першого шлюбу. З дружиною вони розійшлися без скандалів, а в житті дитини він бере активну участь.

Мене це не обтяжувало, чоловік старший за мене на дев’ять років, не дивно, що в нього є минуле. І дуже добре, що він не покинув дитину, продовжуючи бачитися і беручи участь у її вихованні.

У мене цей шлюб був першим, мені на момент весілля було двадцять три роки. З дітьми я не хотіла поспішати, збиралася реалізувати себе в кар’єрі, а потім вже ставати матір’ю.

Думала, що чоловік мене в цьому підтримає, адже в нього вже є дитина, з якою він досить часто зустрічається.

Перший рік прожили рівно, без скандалів та іншого. Було трохи прикро, що майже всі свята чоловік проводить із сином, але я самодостатня людина, тому знаходила чим себе зайняти. Тим більше що уваги від чоловіка теж було достатньо.

А потім почалися розмови про те, що сім’я без дитини – це якась неправильна сім’я, і що нам варто завести свого малюка. Я дітей хотіла, але не бачила сенсу з цим поспішати. У мене часу для того, щоб планувати, було ще достатньо. Але з кожним місяцем чоловік ставав дедалі наполегливішим.

– Навіщо одружилися, якщо ти ще не готова до дітей? – підтримувала чоловіка моя мама.
– Не кажи дурниці, з віком складніше стає процес народжування, та й займатися дітьми набагато простіше, коли сама молоденька і сили є. Повір мені, я знаю про що говорю.

Мамі в цьому плані я вірила, у мене є ще двоє молодших братів, різниця з якими десять років. Мама часто повторювала, що зі мною їй набагато простіше було. Хоча, можливо, вся річ у тім, що я була одна, а тут мамі пощастило з появою двійнят.

Але я й сама розуміла, що чим молодший організм, тим більше у нього сил. У роботі я вже чогось досягла, але жодних кар’єрних ривків найближчим часом не передбачалося, начальство побоювалося давати мені якісь важливі та довгострокові проєкти, вважаючи, що я будь-якої миті можу піти в декрет.

Я посиділа, зважила, а потім вирішила, що треба все ж таки планувати дитину. І чоловікові догоджу, і з декретом таки відстріляюсь. З дитиною мама обіцяла допомагати, тож буде можливість раніше вийти на роботу і вже взятися за кар’єру.

Зробити вдалося все швидко, чоловік радів і носив мене на руках, з нетерпінням чекаючи появи нашого малюка. Він ходив зі мною на всі медогляди та допомагав у всьому. Виношування проходила легко, тому працювала я майже до пологів.

З появою дитини моє життя змінилося, а ось життя чоловіка ні. Я майже не виходила з дому, максимум – прогулянки з коляскою та відвідування поліклініки, чоловік же майже весь вільний час проводив зі старшим сином.

– Малюк ще маленький, я з такими малюками поводитися не вмію, ось підросте – буду з ним возитися, – пояснював мені чоловік, тікаючи з дому на чергову зустріч зі старшим сином.

– Звичайно, йому зі старшим цікавіше. Там і м’яч уже поганяти можна, і поговорити, і в кіно сходити, а тут поки що тільки пелюшки та агушки, – говорила моя мама, виправдовуючи зятя.

– Нічого, ваш підросте, буде татко з ним возитися.
Я це пояснення приймала. Звичайно, велика різниця між пацаном десяти років та піврічним карапузом. Не можу сказати, що чоловік нашу дитину ігнорував, але й стільки уваги йому не приділяв, це точно.

Але в мене перед очима був приклад тата, який до синів до чотирьох років майже не підходив, а потім вони стали не розлий вода.

Але час минав, а в нас нічого не змінювалося. Я вже з декрету вийшла, син пішов у садок, а тато все також не звертав на нього уваги. Пів години на день увечері між вечерею та сном – максимум, який був, хоча син до батька тягнувся.

Усі вихідні чоловік також проводив зі старшим сином.
– Розумієш, у нього такий вік складний, що без чоловічої руки не обійдешся. Мати з ним спільної мови знайти не може, її чоловік до сина, дякувати Богу, не лізе, а в нас контакт налагоджений.

Я не хочу його зараз проґавити. До того ж він знає, що має молодшого брата і ревнує. Мати в положені другою дитиною, має нову сім’ю. Я не хочу, щоб син почував себе непотрібним.

Правильні слова, але проблема в тому, що зараз непотрібними почуваємося ми з сином. Навіщо було мене квапити з плануванням, щоб потім ігнорувати нашу дитину? Зрозуміло ж було, що старший син зростатиме, у нього буде перехідний період, йому буде потрібно більше уваги.

– Почекай, зараз старший виросте, заживе своїм життям, тоді батько й перейде на молодшого, – заспокоює мене мама.

Але це звучить так, ніби чоловік почне займатися нашим сином від нудьги. Та й скільки мені чекати, до повноліття? Наш син вже до школи ходитиме, а тато тільки включиться в його життя. Я не вважаю це за правильне.

Говорити з чоловіком на цю тему марно. Він проблеми не бачить, вважаючи, що приділяє кожній дитині стільки часу, скільки їй потрібно. Старшому потрібно більше, а молодший радий і півгодинній грі зі втомленим татом.

– Не забувай, що наш син росте у повній родині, а старший у мене живе з вітчимом та молодшою сестрою, йому там несолодко доводиться, – докоряє мені чоловік.

У мене таке відчуття, що мені теж треба з ним розлучитися, щоб він став приділяти синові достатньо уваги. Ця думка не дає мені спокою і з кожним днем здається все здоровішою.