Чоловік у мене вважає, що на корпоративах завжди коїться щось непристойне. Не знаю, звідки він цю інформацію взяв, але переконати його неможливо

Чоловік у мене вважає, що на корпоративах завжди коїться щось непристойне. Не знаю, звідки він цю інформацію взяв, але переконати його неможливо.

Сам на них ніколи не ходив, тепер і мені забороняє. А у нас у компанії дуже велику увагу приділяють корпоративному духу, не відвідувати будь-які спільні заходи означає виглядати білою вороною. На кар’єру можна не розраховувати, тобі просто не довірятимуть.

Ми з чоловіком спочатку два роки зустрічалися, а тепер вже два роки одружені. Я вважала, що з чоловіком мені пощастило – уважний, домашній, дбайливий, сімейний.

Але тепер його добрі якості починають показувати свої нові грані, які мені не подобаються. Уважність починає трансформуватися у контроль, турбота в обмеження. А ще він став ревнувати.

Для мене було дивно побачити ці прояви за рік після весілля. Завжди здавалося, що чим довше люди живуть разом, тим більше один одному довіряють, а тут якось у зворотному порядку все йде.

Поки зустрічалися, навіть натяку на ревнощі не було, зате на другому році шлюбу почалися мало не допити – а ти куди, а з ким, а навіщо, а ти мені не брешеш.

Я за своєю суттю не конфліктна людина, до того ж теж більше належу до категорії людей, яких зайвий раз із дому не витягнеш. Тому проблема з контролем та обмеженнями спливла далеко не відразу. У всій красі вона виявилася, коли я змінила місце роботи.

Пів року тому мені пощастило влаштуватися у міжнародну компанію. Я майже місяць проходила різні співбесіди, заповнювала анкети та різні тести.

Вже майже зневірилася, що мене візьмуть, коли мені сказали, що я прийнята. Чоловік мене підтримував у моєму прагненні туди влаштуватися.

Велика компанія міжнародного рівня дає великі перспективи для кар’єри та розвитку. До того ж зарплата там вдвічі вища, ніж на моєму попередньому місці роботи.

Тож коли мене взяли до штату, ми з чоловіком раділи обоє. Але проблеми почалися одразу ж, як я вийшла на роботу.

У відділі кадрів мені пояснили, що у компанії існує дрес-код і співробітниці повинні мати певний зовнішній вигляд, навіть до стрижки, манікюру та макіяжу є певні вимоги. Звичайно ж я не стала обурюватися з цього приводу, знала, на що йшла.

Отримавши необхідні рекомендації, я стала приводити себе в порядок.

– Ти щось надто прискіпливо вбираєшся на роботу. Раніше не фарбувалася майже ніколи, а тепер щоранку при параді, – похмуро видав мені чоловік.

– Я ж казала, що ми маємо дрес-код. Я просто відповідаю йому. Думаєш, мені дуже хочеться вставати на годину раніше, щоби робити макіяж, – я відповідала щиро. – Але ж це робочі вимоги, я їх ігнорувати не можу.

Чоловік хмурився, але до цієї теми більше не повертався. Найбільшою проблемою стали корпоративи, які у компанії були регулярно.

Будь-які недільні тімбілдінги, корпоративний відпочинок, спільні походи – все це було постійними заходами. Відмови не віталися, але якщо є поважна причина, то гаразд.

Якщо ж ти просто ігноруєш такі заходи, то це недобре. За вуха ніхто тебе не тягтиме, але в кадрах галочку в особисту справу ти отримаєш точно.

На корпоратив на честь дня народження компанії я не пішла, бо вдома вибухнув скандал. Чоловік був категорично проти.

– Ти заміжня жінка, тобі належить сидіти вдома і думати про сім’ю, а не по корпоративах скакати під градусом. Там коїться бозна-що, це не місце для порядної жінки. Чи ти там вже знайшла кращу партію?

Переконати чоловіка, що у нашій компанії корпоративи – це частина робочого процесу не виходило. Він був категоричним – ні та й крапка.

Я тоді не пішла, сказавши, що захворіла. Мені тоді повірили, бо через сварки із чоловіком у мене насправді піднялася температура та я взяла лікарняний.

Вже починають планувати новорічний корпоратив, від якого відвернутися не вийде, бо на нього приїжджає генеральний директор. Це традиція компанії, і за явкою слідкуватимуть суворо.

Мені вже пояснили, що якщо не ходити такими заходами, то тебе, звичайно, не звільнять, але про якісь кар’єрні зльоти можна забути. Позиція чоловіка щодо цього питання не змінилася. Він навіть не хоче йти туди зі мною, хоч така можливість є.

– Що я там буду робити? Дивитись, як моя дружина вживає міцні напої?

Мені дуже прикро від таких слів. Я дуже хочу піти, бо, по-перше, мені треба вливатися до колективу, по-друге, там заведено відвідувати такі заходи, по-третє, новорічні вечірки в компанії обговорюють потім майже пів року, на ці урочистості грошей не шкодують.

Мама вважає, що чоловік чудово розуміє, що якщо я туди не піду, то кар’єра мені не світить.

– Та боїться він, що ти зараз почнеш кар’єру будувати, злетиш і кинеш його з усіма цими замашками. Сам ні риба ні м’ясо, так ще й тобі палиці в колеса вставлятиме, – каже мама.

Зятя вона недолюблює. Я ж не знаю, як вчинити, вже за кілька днів треба дати точну відповідь, піду чи ні? Не знаю, що робити?

Піти – посваритися з чоловіком, не піти – можна втратити можливість будувати кар’єру.