Чоловік відправив мене з двома дітьми у Лондон, а сам залишився в Україні. Я так не можу

Ми з дітками тікали від війни, а може лише від новин про війну, ще в березні.

Можливості виїхати всією родиною не мали, тож я була категорично проти виїзду закордон. Я почувалася спокійно, з дітками розмовляв психолог і, за її висновком, вони небезпеки чи паніки не відчували також.

Головна причина виїзду – чоловік. Артем як 24 лютого почав вимагати, щоб ми поїхали, так не заспокоювався ні на день. І от це було справжнє протистояння.

Я шукала тиші та спокою, знаходила розраду у звичайних побутових речах – щось приготувати, прибрати, піти до сусідів на каву. Новини читала і втримувала свій стан без паніки.

У чоловіка на цю війну свої плани. Щодня він каже, що йде на фронт. Іноді, що має піти. Іноді, що сам так хоче. Іноді, що боїться іти. Поговорить і перестане. Я і лякалася, і намагалася прийняти, і шукала відповіді. І лише через час усвідомила – він просто говорить, нічого більше.

Новини і страшні відео Артем вдома вмикав на всю гучність, хай би вже в телефоні глянув, але ж ні – йому треба великий екран. Звичайно, що наші доня і син надивилися разом з ним.

Роботу Артем втратив в перший же день, він не був офіційно влаштованим. Будівництво, де він працював, спинилося. Він і на допомогу податись не міг і новий заробіток не дуже й шукав.

Я ж навпаки, поки всі салони не знали чи їм працювати, чи ні, приймала вдома клієнтів. Я працюю в б’юті сфері.

Наш глава родини змусив мене поїхати. Відправив саму з малими в нікуди, в чужу країну, де я не маю ні житла, ні друзів. Сам же лишився у нашій великій і затишній квартирі, де все під рукою.

Я не розповідатиму, але в мене вийшло розібратись з програмою допомоги українцям у Великій Британії. Нас до себе прийняла приємна жіночка спонсор. Ми маємо виплати, вчимо мову, адаптуємось.

Я постійно бачу, що в групах українців у Лондоні дівчата шукають майстрів. Тут це було б досить вигідно, я б з задоволенням приймала клієнток і заробляла. Так ще й би знайшла нові знайомства.

Але це не є можливим. Я маю двох діток і не маю часу. А ще, звичайно, що не маю інструментів.

Кожен день хочу просто купити квитки і поїхати додому. Хочу жити у себе в квартирі, не переживати, чи не заважаємо ми власниці апартаментів. Хочу готувати на власній кухні. Хочу прийняти ванну, бо тут ми маємо всі економити воду і тому нам можна тільки швиденький душ.

Чоловік там нічого не робить, не працює. Просто сидить у квартирі і через фейсбук «контролює ситуацію на фронті». Ми майже не спілкуємось, я так і не навчилась цьому шлюбу на відстані.

А ще мені здається у нього там хтось є. Він став дивним і трохи іншим. А наші друзі, які з ним там бачаться, теж дали мені натяк, що він постійно комусь відписує і дуже посміхається.

На мої розмови, щодо повернення, каже, що я нерозумна. А для мене вся ця ідея з виїздом з самого початку була безглуздою. І сидіти тут далі мене тільки ще більше злить.

Не знаю вже хто з нас правий у цьому випадку?