Поки ми з дочкою у Польщі адаптуємось і вчимо мову, моя сестра завалює мене повідомленнями про зради від мого чоловіка

Ми виїжджали ще по холодній погоді, нашвидкоруч. Важко було зважитись, а потім ще важче було вчитись жити, коли втратив все, до чого звик.

Мене звати Ірина і ми з моїм чоловіком Василем разом з 17 років. Він найрідніша людина, після батьків і сестри. До речі, щодо сестри…

У Марічки в житті багато чого не склалося. Особисте життя не є виключенням. Вона не має родини, діток та й взагалі жодних відносин. Така вже людина.

За час свого шлюбу я завжди хотіла їй допомогти. Ми шукали їй пару, запрошували багато людей додому, щоб вона когось зустріла. Все марно.

Трішки більшого успіху ми досягли в сфері її кар’єри. Чоловік влаштував сестру собі на фірму, дав гарну посаду. Вона теж була рада старатися, принесла чималу користь бізнесу.

Останні роки все між нами рушиться і псується. Марічка від мене старша, зараз вже той вік, що якщо не має дітей і родини, то певно вже й не матиме. Сумно.

Але вона всю злість зриває на мені і Васі. Так все перекручує ніби я вихваляюся своїм шлюбом, а робочі стосунки, то наше бажання вказати їй на її місце підлеглої.

Не знаю де там наша провина. Бізнес як був чоловіка, так і є. Він його побудував. Дивно, що вона певно чекала стати співвласницею.

Та й щодо шлюбу, бісить, але сестра всіляко дає зрозуміти, що якби ми розійшлися, то вона б мене більше любила. Дурна.

І от зараз, я з донею у Польщі. Їй вступати скоро, але ми це на рік відклали. І вона працює тут і я теж.

Чоловік в Україні, виїхав зараз у Київ. Наші квартира, заміський будинок, бізнес, все, що мені дорого – в окупації.

Мені цей шлюб на відстані дається важко. Між нами є тепло і розуміння, говоримо щодня. Чоловік балує нас як може, присилає кошти на якісь приємні речі. Навіть присилав якось доставку квітів і фруктів. Золотий.

Та я ж за все життя звикла, що він поруч. Звикла готувати і їсти родиною. Звикла, що можу обійняти завжди.

І от поки чоловік намагається заробляти в столиці, не бізнесменом, а як пересічний робочий. Поки ми з донею вчимо мову і звикаємо до нових реалій. Поки постійно дізнаємось важкі новини про рідне місто. Моя сестра вигадала собі, що у Васі коханка, і щодня мене цим тероризує.

Вона дзвонить і пише тільки з цього приводу. Надсилає якісь дурні скріни. Каже, що виведе його на чисту воду, а мене, вибачте, «врятує». Зла на неї не вистачає зараз.

Привести її до тями звичайною розмовою в мене не вийшло. От як так. Найрідніша людина, коли мені і так не солодко, просто додає проблем. Чому і навіщо? Я певно ніколи цього не дізнаюся.