Чоловік вимагає зберігати красу, як у молодості, а сам не дає грошей на догляд

Ми з моїм чоловіком Семеном разом вже 21 рік. За весь час стосунків у шлюбі у нас практично не виникало серйозних конфліктів.

Це могли бути, хіба що побутові проблеми, а також стресовий настрій після роботи, внаслідок якого ми гримали один на одного. Але ми дуже любимо один одного попри стільки часу, який ми прожили у шлюбі.

Йтиметься про проблему, яку можна було розпізнати ще з моменту нашої першої зустрічі. Семен така людина, яка мало того, що судить людей спочатку за зовнішністю, але й загалом надає красі та привабливості величезного значення.

Навіть коли ми були ще молоді, він залицявся до мене та постійно оплачував мої походи в салони краси, купував винятково стильний і красивий одяг, не дозволяв займатися свавіллям у плані зміни зачіски, макіяжу, того ж одягу.

— Сьогодні у мене вихідний, тож збирайся. Поїдемо оновлюватися, — так він завжди говорив кілька разів на місяць, і ми витрачали цілий день на “побудову” мого зовнішнього вигляду.

Особливо скаржитися мені не доводилося, тому що я повністю залежала від нього матеріально, але іноді мене зовсім не влаштовувало те, що він змушував купувати й приміряти.

Я завжди знаходила пояснення такій його особливості — він працював і працює досі у творчій сфері.

Основна його професія — фотограф, але Семен також підробляв у місцях із великим скупченням розмальованих та модних моделей. Ймовірно, любов до всього вічно прекрасного та естетичного у нього зародилася разом із роботою.

Очевидно, що з часом юнацька краса випаровується, з’являються зморшки, зайва вага і таке інше. А коли в сім’ї з’являються діти, ти зовсім починаєш повністю віддаватися їхньому вихованню, часом не морочившись над своєю зовнішністю. Так сталося й у мене.
— Ти зовсім запустила себе. Зроби вже щось! — якось сказав чоловік зовсім прямо.

Спочатку я була обурена таким висловом, і відповіла йому:
— Раніше ми завжди мали гроші на такий випадок, а зараз ти перестав зі мною кудись навіть їздити через навантаження на роботах.

— Невже я зовсім не прищепив тобі гарного смаку і почуття стилю за всі ці роки? Думаю, ти в змозі вже сама кудись сходити. А щодо грошей… З ними зараз скрутно. Зрештою, влаштуйся кудись. Ти знаєш, як мені зараз тяжко.

Мій чоловік більше не хотів продовжувати розмову. Він просто дав вказівку і попросив, ні, зажадав щось зробити з фігурою та обличчям.

Подітися було нікуди. Я прийняла рішення влаштуватися на роботу, з якою я точно могла б впоратися, при цьому не залишаючи надовго дітей самих у квартирі — підробіток в інтернеті. Для мене це було трохи не звично, але я справлялася, консультуючи людей в інтернеті.

Тоді в мене з’явилася невелика надія і навіть гарний план: заробити трохи грошей, а потім зайнятися собою, записавшись у зал і витративши всі накопичені гроші на догляд за собою.

Довгий час мені здавалося, що я з легкістю досягну бажаного результату, проте згодом зрозуміла, що цей тип заробітку, принаймні та робота, куди мене взяли, був із такою заробітною платою, яка не давала багато можливостей та вибору.

Мало того, діти, виховання яких все ще лягало виключно на мої плечі, теж вимагали вилучати накопичене з гаманця та витрачати.

Минуло пів року. У мене зовсім опустилися руки, я звільнилася з тієї інтернет-роботи та поринула вже у шкільні турботи дітей. Вони вступали до середньої школи, що вимагало величезної уваги з мого боку. До речі, їхній батько зовсім не хотів брати жодної участі в сімейному житті.

Грошей ставало все менше, а заняття спортом удома, і дешеві креми з неякісними сироватками не робили мене такою, якою хотів бачити мене Семен.

Я чудово бачила його ставлення до моєї, як він думав, бездіяльності. Він проявляв пасивну агресію, постійно дорікаючи мені та порівнюючи з дівчатами, які приходили до нього на фотосесії. Якось він сказав:

— Зізнатися чесно, мені хотілося б приходити додому після роботи й бачити перед собою ту саму дівчину, яку я зустрів колись давно. Зараз, скажу правду, тебе зовсім не впізнати.

— Любий, ось так залишати мене наодинці з проблемою, без підтримки, і дорікати тому, що я не відповідаю віку, який на двадцять років менший за мій, це зовсім не правильно.

— Та коли ж ти зрозумієш, що вік — не показник рівня краси. Все залежить від зусиль, які ти докладаєш до цього! — ображено вигукнув він, ніби його зачепило моє нерозуміння думок.

І тоді я перестала намагатися йому догодити. Осмисливши все, що відбувається, і ще раз глянувши на мого чоловіка, такого ж аж ніяк не молодого, я вигукнула:

— Якщо ти хочеш бачити мене такою самою, як твої робітниці ти, то відповідай своїм вимогам! Чому тільки жінки повинні стежити за собою? І я говорила абсолютну правду, на яку чоловік, зрозуміло, образився ще сильніше.

З цієї миті наші стосунки покотилися коту під хвіст. І він, і я знаходили постійні приводи для сварок та лайок, а все через останню розмову про невідповідність віку та краси. І ось що мені зробити, як я можу зупинити біологічний годинник?