Чоловік вирішив повернути мені сина, бо утримувати його дорого, краще сплачувати аліменти

Наші шляхи з Людмилою розійшлися, коли вона одружилася вдруге і поїхала з чоловіком в інше місто. Там у них з’явилася дочка.

Від колишнього чоловіка у Людмили був син, котрому на момент другого шлюбу було років шість.
Одного разу я була в магазині, й раптом чую, як мене хтось покликав:

– Привіт! Скільки років, скільки зим!
– Людко, ти? Я тебе ще брюнеткою пам’ятаю.
– Та ось довелося перефарбуватись — уся голова сива. Колишній чоловік вже рік, як життя не дає.

– А що так? Він же зник, коли Мишко маленьким був ще, одразу, як ви розлучилися.
– Зник, та не зовсім. Ходімо сядемо, бо історія довга. І Людмила почала свою розповідь.

Перший шлюб якось одразу не задався. Чоловік нас начебто забезпечував, але жадібний був, жах. З кожного походу до магазину я чек повинна була принести, за кожні зайві панчохи звіт мала тримати. Це при тому, що я працювала сама.

А коли у нас з’явилася дитина, і я пішла у декрет, стало взагалі нестерпно. Доводилося випрошувати кожен памперс. Коли нашому Мишкові виповнилося півтора року, я не витримала, й подала на розлучення, та на аліменти.

Спочатку аліменти він не платив, точніше, то копійки платив, то взагалі не платив, типу не працює. Думаю, насправді чорна зарплатня була.

Ми ще, коли разом жили, він усе шукав роботу із зарплатньою в конверті, казав: «А чого я маю державу годувати?».

І з сином він зовсім не бачився, тільки батьки його просили Михайла їм привезти, люблять вони його дуже. Казали, соромно їм за сина. Подарунки невеликі робили, бо скільки на пенсію купиш.

Я вдруге вийшла заміж, і мій новий чоловік Олег мого Мишка прийняв, як рідного. Колишній не нагадував про себе, а коли Мишкові виповнилося вісім років, раптом зателефонував.

Так, мовляв, і так хочу сина бачити. Ну, ми й зустрілися, він сказав, що у нього була важка ситуація, що з грошима його кинули. Я не здивувалася, але й не повірила – такого кинеш.

Коротше, він дав нам небагато грошей, й сказав, що коли влаштується на роботу, ще приплатить. Давав ще кілька разів невелику суму, став більше з Мишком спілкуватися.

Якось колишній дзвонить і каже, хочу, щоб Мишко зі мною жив, навіть готовий позиватися. Він, мовляв, уже великий, йому батько більше за матір потрібний. Та й батьки його почали підтримувати.

А в нас саме донька з’явилася, та ще й Олегу контракт на два роки в іншому місті запропонували із дуже гарною зарплатнею.

Він уже думав відмовитися, бо не міг мене тут залишити з двома дітьми, а я ніяк Мишка відвезти не могла, та й не хотіла, адже він тоді зовсім рідних бачити не буде.

Мишко батька дуже полюбив, ніби й той з ним справді добре ладив, а свекри мої колишні взагалі золоті люди. От і промайнула в мене думка, можливо й справді Мишка колишньому відвезти на деякий час. Мишко з радістю погодився і поїхав до батька.

-Ну, то й що ж тут поганого?
– Та не минуло й року, як колишній дзвонить: «Забирай сина!». Я, типу, як так? Що трапилося?”.

Дорого, каже, утримувати! Я трохи зі стільця не впала. Рвонула відразу за ним, й додому привезла. Слава Богу, хоч Мишкові знайшли що сказати, мовляв, пожив і вистачить, у тата робота.

Виявилося, колишній чоловік знайшов нову роботу, перш ніж Мишка забирати. А зарплатня була справді висока, але вся біла. Він порахував, скільки це йому аліментів доведеться сплачувати, й вирішив, що краще ці гроші собі залишити, а Мишка самому підіймати.

Та ще й ми йому грошей посилали, хоч я й у декреті поки що. Ну, ось пожив він із дитиною, одягав, годував, у школу водив. Виявилося, що грошей значно більше потрібно на утримання дитини, ніж його аліменти. Ось тому й повернув сина мені.

– Господи, оце так тато! Добре, хоч Мишко не знає, що все через гроші.
– Так, дякую моєму Олегу, що в усьому мене підтримав і Мишка без зайвих слів годує, одягає, і взагалі ні в чому не відмовляє.

Можливо, коли Мишко підросте, я йому розповім про цей випадок, щоб він самостійно вирішив, як будувати подальші відносини з “батьком”! Чи, можливо, все замовчати? Як вважаєте?