– Наташа, не вважай мене нав’язливою, скажи, будь ласка, мені син розповів, точніше, не розповів, а заїкнувся, що в тебе з мамою щось неладне у стосунках… — Наталія Анатоліївна задумалася.
– Я не хочу лізти, просто це дивно. Ти гарна дівчина, а твоя мама…
– А моя мама… Все правильно. У нас з нею непрості стосунки.
– Знай головне: ти завжди можеш розраховувати на мене, та Максима Вікторовича. Якщо є проблема з мамою, можна сісти, обговорити, подумати, що робити.
Проблема була! Як тільки я з’їхала від мами, вона почала мені дзвонити, та вимагати гроші. Мама брала кредит на машину! Не для себе, і не під заставу придбаної машини!
Чоловік, якому мама брала авто, пішов, разом із машиною, залишивши маму з кредитом. А перед цим, мама вигнала мене, щоб я їм не заважала. Як сказала мама, щоб молода п’ята точка на кухні не крутилася!
Влаштувалася я касиром, навчалася заочно, до мами повертатися відмовилася, бо дуже образилася, що вона мене вигнала.
З оплатою навчання трохи допомагав рідний батько, але перестав, коли його дружина про це дізналася. Я заробляла шість тисяч на місяць.
За квартиру треба було віддавати по три тисячі, винаймали ми разом із сусідкою двокімнатну. На життя залишалося три тисячі.
Треба було відкладати на навчання. Їжа, одяг, проїзд, зв’язок, побутова хімія.
Мама хотіла із моєї зарплати отримувати по півтори тисячі гривень щомісяця. Інакше загрожувала, що випише мене із квартири.
Батько розвів руками, бо його дружина не схвалила ідею з моєю реєстрацією у їхній квартирі. Я чомусь до остраху боялася залишитися безхатьком, хоча, за фактом, ним і була.
З Вовою ми познайомилися випадково: він був другом хлопця моєї сусідки по квартирі. Ми почали зустрічатися. Він познайомив мене зі своїми батьками.
Наталя Анатоліївна та Максим Вікторович добре мене прийняли, а я їх дуже соромилася, спочатку в їхній присутності й двох слів зв’язати не могла.
Коли ми з Вовою стали разом жити, то йому стали відомі подробиці наших із мамою взаємин. Оплату квартири Вова взяв на себе.
Навіть з урахуванням мінуса «маминих» грошей, я відчула себе дуже багатою! Мені не подобалося віддавати мамі гроші.
Я відчувала образу, розчарування та біль. Але, чомусь язик не повертався сказати, що я не зобов’язана виплачувати чужий кредит!
Наталія Анатоліївна кілька разів поривалася розпочати розмову про мою маму. Як вона потім сказала, з одного боку їй було дуже незручно, з іншого боку, дуже мене шкода.
Але, якось, вона наважилася! Мене вислухала, поспівчувала, здивувалась, як таке може бути. За кілька днів Максим Вікторович зателефонував Вові, запросив нас у гості.
– Я знаю, як тобі допомогти, — усміхнулася мама Вови. Ми оформимо тобі реєстрацію у нас. І нехай твоя мама, вибач, звичайно, робить, що хоче!
Коли я дзвонила мамі, та повідомляла, що грошей більше не буде, Наталя Анатоліївна стояла поряд і, тримала мене за руку.
Одна б я точно не впоралася, мені було дуже страшно. Звичної погрози про виписку з квартири я не злякалася, сказала, що нехай буде так.
Я не була дружиною Вови, я була просто дівчиною, з якою він жив. Ми не думали ні про майбутнє, ні про шлюб. Мені було дев’ятнадцять, Вова на чотири роки старший.
Зараз оглядаюсь назад і думаю: якою я була недолугою, і які у Вови чудові, та добрі батьки. Мати рідна за будь-якої нагоди погрожувала мене виписати, а вони просто так, вирішили мені допомогти.
З Вовою ми одружилися через багато років, коли я була вже в положенні. Дотягнули, називається!
Наталія Анатоліївна та Максим Вікторович давно стали для мене мамою та татом. Дитина, чоловік, та його батьки — мої рідні люди, ближче немає нікого!
Мами вже немає в живих. З моменту, як мене прописали до себе Вовині батьки, до моменту, коли її не стало, ми з нею бачилися чотири рази.
Вона почала вважати мене зрадницею, за відмову давати гроші на кредит. Про свій шантаж вона, наче й забула!
Говорила всім, що даремно я на світ божий з’явилася, тільки час даремно витратила і фігуру зіпсувала.
Останні роки життя мама жила з асоціальним чоловіком, з ним разом випивала, постійно чубилися. Їх не стало в один день, отруїлися неякісним пійлом.
Крім квартири, я успадкувала ще й три кредити! Вова, та мама з татом, допомогли з погашенням. А я тоді ще, навіть, не була дружиною Вови!
Співмешканка – ось ким я була, якщо скористатися офіційною термінологією! Майже чужою людиною, але батьки Вови мені допомогли, просто так, безкорисливо!
Ні разу мені, ні в чому не дорікнули. Жодного разу! І я до них з усією душею, а як інакше, якщо найрідніші?
У мене син. Іноді дивлюся на нього і думаю: ось виросте, знайде дівчину, чи зможу я так, як мама з татом? Розгубилася, не змогла відповісти!
Мені пощастило! Я знайшла гарного чоловіка, та люблячих, дбайливих, добрих батьків. Вова каже, що це чесно, оскільки з тими, хто дав життя, мені не пощастило! Я з ним згодна на сто відсотків!
А про рідну матір я згадую дуже рідко! Погане пригадувати не хочу, а гарного не було! Ви зі мною згодні?
Тамара Ігорівна впустила виделку. Гучно, з таким гуркотом, що здригнулись і я, і шестирічний Мишко.…
Конверт був чужим у цій стопці — казенний, лікарняний, із фіолетовим штампом невідомого мені глухого…
У Єгора Прохорова пішла із життя дружина. Так і не оговталася від появи останнього малюка.…
Кирило одружився у двадцять чотири роки. Дружині, Тетяні, було двадцять два. Вона була єдиною та…
Земля пахла скорботою і вогкістю. Кожен клунок, кинутий на кришку труни, відлунював глухим ударом десь…
- Дзвони дітям, другий день із ліжка тебе стягую, а в мене радикуліт, так, Маріє,…