Чоловік залишив дружину з двійнятами на руках і не з’являвся в їхньому житті роками, але одного разу вони зустрілися знову

Я вийшла заміж, коли мені було лише 20 років. Жодного разу не сумнівалася в тому, що вчинила правильно, бо любила Діму по-справжньому. Він відповідав мені взаємністю і був готовий на все заради нашого загального блага.

Через 3 роки я дізналася, що чекаю дитину. Хоча нам було непросто у фінансовому плані, Діма був радий новині. Він мріяв про спадкоємця, хотів стати татом.

Чоловік підтримував мене та допомагав у всьому. Навіть до лікаря зі мною ходив і стояв поряд, коли мені робили УЗД. Дізнавшись, що у нас буде хлопчик, Діма плакав від щастя.

Я відчувала, що попереду на нас чекає прекрасне і щасливе життя. Паралельно продовжувала навчатися на юриста та мріяла про те, щоб у майбутньому влаштуватися на добру посаду та працювати за професією. Я горіла цим.

Але все це втратило будь-який сенс, коли на 29-му тижні вагітності у мене почалися перейми. Я не готувалася до передчасної  появи дитини на світ ні фізично (навіть сумку не зібрала), ні морально.

Залишалося їхати до лікарні та сподіватися на диво. 

Але проблема в тому, що я стала мамою не хлопчика, а двійнят. Я довго не могла прийти до тями.

А лікарі в один голос сказали, що таке можливо. Мовляв, на УЗД не завжди все видно і одна дитина може закривати іншу.

Малюків відправили до палати інтенсивної терапії. Їм потрібен був особливий догляд.

Коли про все дізнався мій чоловік, на ньому не було обличчя. Він зовсім не зрадів тому, що став батьком. Я розуміла, що Діма шокований, як і я.

Думала, що він звикне до думки, що ми тепер батьки відразу двох діточок, і все налагодиться. Але цього не сталося. Коли чоловік приїхав забирати нас із дітьми з пологового будинку, він практично не розмовляв.

По дорозі я попросила його сходити по підгузки, коли ми приїдемо додому. Він погодився.

Повернутись додому було дуже приємно. Я поклала дітей спати і зробила собі обід. Минуло більше години, але Діма так і не прийшов.

Потім я помітила, що у квартирі було якось порожньо. Зазирнула у шафу і не виявила там речей чоловіка.

І тут до мене почало доходити. На мої дзвінки він не відповідав, а потім взагалі вимкнув телефон. Я зрозуміла, що він просто втік.

У сльозах я зателефонувала своїй мамі та все розповіла. Вона приїхала до мене разом із моєю сестрою, щоб допомогти з малюками. Потім я зв’язалася зі своєю свекрухою, щоб дізнатися в неї, де Діма. Але вона не стала мені нічого розповідати:

«Мій син ще надто молодий, щоб виховувати одразу двох дітей і горбатитися на роботі понад норму. Я завжди говорила, що ваше весілля – це помилка!»

Все це здавалося мені страшним сном. Коханий чоловік зрадив, а свекруха лише підтримала його. Того дня я спалила всі мости і сказала їй, що вона ніколи не побачить онуків.

Було важко змиритися з думкою, що тепер мені одній доведеться виховувати дітей. Дякуємо рідним, які допомогли мені. Розлучатися з чоловіком і набувати статусу матері одиначки мені довелося через суд. Діма не хотів давати мені розлучення спочатку. Але я свого досягла!

Через кілька років мені вдалося закінчити університет та влаштуватися на добру роботу. З кожним роком я піднімалася кар’єрними сходами вгору і ставала успішнішою.

Доросла до відкриття своєї юридичної фірми, в яку, ви не повірите, через 10 років після цієї історії з’явився мій колишній чоловік.

Він не знав, що зустріне мене там, і хотів влаштуватися на роботу. Чи треба говорити, яке задоволення я отримала, коли виставила його за двері?

Історія з Дімою навчила мене головному: життя завжди розставляє все на свої місця.