Чоловік зчинив скандал, заметушився. Тому що виявилося: розлучення – це не нове життя з чистого аркуша, коли ти маєш необтяжливі аліменти, а повний спектр побутових проблем, коли діти залишаються з тобою

Чоловік зчинив скандал, заметушився. Тому що виявилося: розлучення – це не нове життя з чистого аркуша, коли ти маєш необтяжливі аліменти, а повний спектр побутових проблем, коли діти залишаються з тобою.

Але на цей варіант розвитку подій він напросився сам. Саме він вирішив, що нам треба розлучитися і подав на розлучення. А я не стала благати, валятися в ногах і плакати.

Зібрала речі та покинула його квартиру, як він того і вимагав. Тільки ось діти залишилися з ним, бо мені зовсім нікуди їх забирати.

Я не маю свого житла, я сиджу без роботи та живу в однокімнатній з мамою. Куди я притягну двох дітей? Я їх люблю, й не хочу, щоб їм було погано.

Вони вже звикли, що у них є своя кімната, свої іграшки, та й садок у нас є близько. Щоправда, до садка дітей треба привчати, але мені ніколи, я шукаю роботу, щоб накопичити на іпотеку.

Я була одружена сім років, у нас із чоловіком двоє дітей. Одному зараз чотири роки, а другому незабаром буде два. Я в декрет йшла ще з першою дитиною, а тут другий з’явився і декрет затягнувся.

За цей час моя фірма зазнала реорганізації. Тобто вона як би припинила своє існувати, але була створена нова, куди перейшли практично всі співробітники.

Тільки я залишилася за бортом, бо кому потрібна така працівниця? Офіційно нічого не доведеш, а на роботу вони мене не візьмуть.

Ось і сиділа я вдома, займалася побутом та дітьми. З чоловіком стосунки стали натягнутими вже в другому декреті, хоча саме він наполягав на другій дитині.

Чоловік став дратівливим, пізно приходив додому, постійно з кимось переписувався, кудись їхав. Я підозрювала, що роботи це не стосується.

Кілька разів хотіла відверто поговорити з чоловіком, але він починав кричати та психувати, тому розмови не виходило. Лише скандал.

А тут він раптом приходить і заявляє, що ми розлучаємося, а тому я маю зібрати речі та з’їхати. Яка ж у мене була паніка!

Куди я з двома дітьми та без роботи з’їду? Діти в садок не ходять, у мене ніякої подушки безпеки немає, ще й нікуди йти, якщо тільки до мами, але вона сама в однокімнатній квартирі живе, а дача не пристосована для тривалого проживання з дітьми. Там немає ні нормального водопроводу, ні каналізації.

Чоловік пропав на три дні, щоб я могла зібратися та виїхати з його квартири. Я зібралася з думками та ухвалила єдине можливе рішення. Я з’їхала, а діти лишилися.

Повернувся чоловік у порожню квартиру, бо я, коли речі перевозила, дітей із собою взяла, куди б я їхні діла? Але того ж вечора я повернулася і віддала дітей чоловікові.

Його обличчя швидко змінилося, стало приголомшеним і обуреним. Він розраховував, що я дітей заберу. Я б і забрала. А куди? І жити нам на що?

Я зараз шукатиму роботу, розбиратимуся з житлом, навіщо тягати дітей з місця на місце? Їх треба в садок віддавати, а я в такій ситуації, що я не маю на це часу.

Чоловік кричав, обурювався, вимагав, але я не змінила свого рішення. Мені насправді нема куди відвозити дітей і нема на що їх годувати. Навіть якщо чоловік подасть до суду, однозначно діти залишаться з батьком.

Звичайно, я заберу їх, але для цього мені потрібно упорядкувати своє життя, а чоловік нехай подумає, що у кожній дії є наслідки.