Ми з чоловіком разом уже 5 років. Він старший за мене на 10 років. У нас двоє маленьких дітей. На початку стосунків пережила те, що він чіплявся до моєї подруги.
Він пояснив це тим, що 30 років жив один, і звик ні в чому собі не відмовляти. Потім, мовляв, зрозумів, що йому всього вистачає у нашому житті, і такого більше не повторитися.
Скандали, звичайно, були після цього, і досить часто. Я його ревнувала до всіх, він гуляв з друзями. І чим більше зростала моя недовіра до нього, тим більше і частіше він гуляв, і міг пропасти на дві, навіть три, доби.
Останні пів року минули більш-менш без скандалів, але й особливого тепла у стосунках не з’явилося. У результаті нещодавно дізналася, що він закоханий в іншу дівчину, пише їй, що любить, і щоб вона йому сказала, чи належить вона йому чи ні. Дівчина лагідно відправляє його до дружини.
Коли я попросила пояснити ситуацію, він сказав, що любить і її, і мене, що це скоро минеться, і взагалі, мовляв, я сама винна в цьому. Попросила розлучення, він відмовився. Сказав, що йти не хоче, бо в нього тут діти, і якби не було дітей, то він би давно пішов до іншої.
Просить мене просто забути цю ситуацію та жити далі, зробити вигляд мов нічого не було. А я щодня думаю, що мені робити далі.
Подруга радить забути все і жити з ним далі, все одно вже нічого не змінити, тільки дітям гірше буде. Але жити на своє задоволення, одним словом зраджувати йому і не ображатися на його зради.
Просто я боюся, що врешті-решт він піде, проживши зі мною ще пару років, знайшовши молоду, гарну дівчину, яка його пригріє. А я залишуся з дітьми сама. Не хочу сидіти і чекати на це. І зраджувати теж не хочу йому. Загалом, я не знаю що робити, чи реально жити в кайф і заради дітей, чи розлучитися.
Вийшовши з вагона, Світлана озирнулася. Куди податися? - Здаю кімнату, недорого, - раптом пролунав голос.…
Дзвінок пролунав о дев'ятій вечора, коли Віра саме виходила з офісу. - Віро! - голос…
- Це знову вчорашнє? - Ярослав відставив тарілку і скривився. Суп я варила в обід,…
- Та хто за нього піде? - сміявся наш батько Євген Леонідович, відкидаючись на спинку…
- Чому вона знову тут? У твоєї матері що домівки своєї немає? - Прошипів Ігор…
— Котлети знову сухуваті, — кинув Богдан, проткнувши виделкою рум’яний бік і відсунувши тарілку. Він…