– Чому мій онук схожий на цього клоуна? – сердито запитала свекруха. – У нього родимка на лівій щоці, як в Антошки, зелені очі, та й ніс схожий

Як шкода, що ти не зможеш разом із нами відзначити день народження сина, – сумно промовила я.

– Ну що вдієш, не звільнятися ж мені тепер через це? – розумно зауважив Микола.

Чоловік працював водієм вахтовим методом із графіком – місяць, через два.

– Ні, звісно. Я хочу влаштувати Антошці справжнє свято, щоб йому було, що згадати, – серйозним тоном промовила я. – Я знайшла хорошу недорогу агенцію, вони обіцяли зробити нам знижку.

– Молодець, де відзначати плануєте? У якомусь дитячому кафе? – Зацікавлено запитав чоловік.

– Ні, у твоєї мами на дачі. Вона наполягла на тому, щоб день народження Антона проходив на її території, – скривила я обличчя. – Довелося поступитися їй, щоб вона не почала скандалу.

– Це вона могла влаштувати, – засміявся Микола. – Але нічого страшного, так буде економніше.

Я невдоволено подивилася на чоловіка, але нічого не відповіла. Я вже звикла, що коханий завжди виправдовував матір.

Незабаром Микола поїхав на вахту, а я разом зі свекрухою Оленою Степанівною почали готуватися до дня народження п’ятирічного Антона.

– Я купила надувний басейн, обов’язково поставимо його у дворі, хай дітлахи купаються, – радісно повідомила бабуся іменинника.

– Як ви собі це уявляєте? Діти мокрі від басейну до столу бігатимуть і назад? – єхидно запитала я.

– Навіщо? Спочатку всі за столом посидять, а потім підуть веселитись. Кого аніматори розважатимуть, а хтось у басейні хлюпатиметься, – спокійно пояснила Олена Степанівна і подивилася на мене, як на трохи недалеку.

– А якщо погода погана буде? – не вгамовувалася я.

– Тоді в будинку святкуватимемо, і басейн, звичайно, ніхто ставити не буде, – роздратовано відповіла свекруха.

– Мені здається, що краще відсвяткувати в дитячому кафе, ніж усім тягнутися на вашу дачу, – невдоволено промовила я.

– Ми це вже обговорювали, коли роботу знайдеш і хоч гривню в будинок принесеш, тоді й командуватимеш, а так не треба марнувати гроші мого сина, – суворо сказала вона.

– Добре, обов’язково влаштуюся, щоб наступний день народження Антошки відсвяткувати без вас, – сердито відповіла я.

Свекруха щиро розсміялася у відповідь і витерла сльози, що виступили. Вона знала, що це порожні слова. На жаль, я за своєю природою була лінива, і після появи сина засіла вдома.

Микола ніколи не наполягав, щоб я йшла працювати, а сама я про це навіть не думала. За кілька днів маленький Антон і з десяток його друзів по дитячому садку, разом із батьками, приїхали на дачу Олени Степанівни.

Погода була сонячною, тому господиня дачі поставила у дворі надувний басейн. У дерев’яній альтанці було накрито святковий стіл для дітей. Батьків ми розмістили в будинку.

Як аніматори, виступила група клоунів і фокусник. Діти захоплено пищали, та плескали в долоні під час їхнього феєричного виступу. Я помітила, що Олена Степанівна дуже пильно вдивлялася в одного з клоунів.

Свекруха подивилася спочатку на аніматора, потім на онука і знову на аніматора. Після чого швидко підійшла до мене і, з червоним від гніву обличчям, стала кричати на мене.

– Чому мій онук схожий на цього клоуна? – сердито запитала вона. – У нього родимка на лівій щоці, як в Антошки, зелені очі, та й ніс схожий!

– Ви що за цирк тут влаштували? Мало хто на кого схожий! Припиніть ганьбити мене перед гостями, – слізно попросила я.

– Не треба мені розповідати казки! Ти свого коханця на день народження мого онука покликала? Я маю рацію? – насідала на мене свекруха.

– Ніякий він мені не коханець, я його вперше в житті бачу! – обурено відповіла я.

– Бреши більше! Тепер зрозуміло, звідки в тебе знижка в цій агенції, – задоволено промовила свекруха. – Зраджувала моєму синові, а ми тебе з ним, як рідну прийняли!

– Досить нести нісенітницю! Нікому я не зраджувала, – роздратовано промовила я.

Гості й аніматори, затамувавши подих, з великим інтересом спостерігали за сценою, що розгортається перед ними.

– Значить, так, люба, поки Микола на вахті, Антон поживе в мене, – впевнено заявила Олена Степанівна.

– Як тільки він повернеться, ми зробимо тест ДНК і, виходячи з його результату, подумаємо, що з тобою робити.

– Мій син у вас не залишиться, навіть не мрійте! – Фиркнула я у відповідь.

– Справді? Тоді я зателефоную синові й скажу, щоб він заблокував банківську картку. Подивимося, наскільки тебе вистачить, – посміхнулася свекруха.

Я опустила погляд у землю і почервоніла, я розуміла, що Олена Степанівна не жартує і справді залишить мене без грошей.

– Чого встала, рота роззявивши? Викликай таксі та їдь додому, – скомандувала господиня дачі.

Я пояснила синові, що він тимчасово поживе у бабусі, та поїхала додому без нього.

Увечері я зателефонувала чоловікові, та розповіла про інцидент на дні народження. Виявилося, що він уже знав.

– Чому наш син схожий на якогось клоуна? Чому ти взагалі обрала саме цю агенцію? – підозріло запитав Микола.

– Не знаю, чому він на цьому триклятого клоуна схожий! А агенцію я обрала, бо в них ціни низькі! – Роздратовано відповіла я.

– Хочеш сказати, що це просто банальний збіг? – уїдливо промовив чоловік.

– Уяви собі, так! А ти хочеш сказати, що Антон не твій син? – обурено поцікавилася я.

– Ти на моєму місці думала б так само, – суворо промовив чоловік. – Мати надіслала мені фото того клоуна і він, як дві краплі води, схожий на Антона.

– Твоя мати остаточно з’їхала з глузду! Мало того, що вона прилюдно зганьбила мене, то ще й того нещасного аніматора встигла сфотографувати, – обурено сказала я. – А ти весь у неї, такий же дурень підозрілий…

– Стеж за мовою, ти про мою матір говориш, а не про сусідку тітку Клаву, – погрозливо промовив Микола.

– Та йди ти! – скривджено сказала я і поклала слухавку.

Я швидко одяглася, та добігла до найближчого банкомату, де зняла всі гроші з картки чоловіка.

Наступного ранку я поїхала до Олени Степанівни й забрала сина додому. Дурні підозри чоловіка та свекрухи поранили мене до глибини душі.

Я вирішила провчити Миколу, та подала на розлучення. Коли чоловік повернувся з вахти, він був дуже розгублений і не розумів, що йому робити.

Проте, на вимогу матері, чоловік таки зробив тест ДНК. Зрозуміло, він показав, що Антон – його син.
Тому чоловік купив величезний букет червоних троянд і прийшов до мене перепрошувати.

– Що скажеш? Це я зрадниця, чи просто ти з Оленою Степанівною – підозрілі дурисвіти? – спитала я.

– Вибач, що не вірив тобі. Подібне більше не повториться, я обіцяю! Забери заяву із РАГСу, – пробубнив Микола, насупивши брови.

– Гаразд, я заберу. Але з цього дня ти спершу слухаєш мене, а потім свою матір, – поставила я умову чоловіка.

Чоловік радісно закивав головою, та обійняв мене. Таким чином, мені вдалося позбутися впливу свекрухи на чоловіка.

Здається, що я його пробачила, але образа на нього зачаїлася, та чекає на слушний момент! Мене фактично звинуватили у зраді! Зі свекрухою я спілкуватися не планую, вона сама в цьому винна!

Облила мене помиями, і навіть не перепросила! Поясніть мені, люди добрі, невже такі горе-матері не переймаються щастям своїх дітей, що на рівному місті проблеми вигадують!

Допускаю, що багато хто на моєму місті не пробачив би свого благовірного! У мене велика образа на свекруху, яка своєю підступністю ввела його в оману! Час покаже! А як би ви вчинили в цій ситуації?