– Чому все на Діму? Вони вже сім’я, все навпіл. Якщо робите такий подарунок сім’ї, то все спільне. І чому мене не спитали, яку квартиру купувати? Ця дуже далеко від мене! – Нахабно заявила сваха

Після весілля Поліни та Дмитра постало питання житла. Батьки Дмитра могли купити їм квартиру, або просто подарувати, яка вже була.

Зробити такий щедрий подарунок на весілля могли, але не стали вирізнятися. Гостей було не дуже багато, дехто просто не міг подарувати дорогу річ. Квартира на цьому тлі виглядала б чимось величезним.

Обидві сім’ї були прості. У Дмитра мати була викладачем математики, а батько – бригадиром будівельної бригади.

У Поліни мати працювала рядовим бухгалтером, а вітчим – інженером у комунальній компанії. Прибутки середні, не до великих подарунків.

Просто мати Дмитра одержала спадщину від батька, який колись залишив сім’ю. Спадщина складалася з трикімнатної квартири та рахунку у банку. Вийшло, що за все життя інших спадкоємців у нього більше не було.

Непогано було б мати додатковий дохід, – здавати квадратні метри, але й синові треба. Після весілля квартиру продали, і купили однокімнатну для здачі. Мешканців знайшли одразу.

Гроші на квартиру для сина залишили на рахунку. Квартиру вони повинні обрати самі. Дмитру про це повідомили, порадували молоду родину. Поліна почала пошук відповідного житла.

Дві кімнати з гарним ремонтом і великою кухнею, або три в старій п’ятиповерхівці з маленькими кімнатами та маленькою кухнею. Двушка в новому районі з великою лоджією, трикімнатна – на першому поверсі без балкона.

Площі квартир практично однакові, а якщо врахувати кухню, де поміститься великий диван, то двокімнатна виграє. Всі інші варіанти не розглядалися, або ціна більша, або район не той. Зупинилися на двійці.

А потім почалося найцікавіше. Перед оформленням документів з’явилася мати Поліни. Вона почала з’ясовувати, на кого буде записана квартира. Розмовляли дві свахи, а діти стояли й не втручалися.

Поліна намагалася щось говорити матері, просила піти, але це не мало успіху. Мама ж краще знає, що для доньки добре.

Мама завжди командувала, а Поліна іноді навіть її боялася. У дитинстві вона не могла її не послухатися, а потім просто губилася від її слів. Перечити матері не сміла, боялася її криків.

– Чому все на Діму? Вони вже сім’я, все навпіл. Якщо робите такий подарунок сім’ї, то все спільне. І чому мене не спитали, яку квартиру купувати? Ця дуже далеко від мене.

– Все і так спільне. Я ж не обмежу Поліну в користуванні квартирою, вона дружина мого сина, квартира буде його, а вона житиме тут. І їхні діти тут житимуть. Вам яка різниця? Ваших грошей тут нема. Як я вирішу, так і буде!

– Це поки все добре. А потім моя дівчинка з дітьми залишиться на вулиці? Це будуть і ваші онуки! Так не повинно бути!

– А чому вона має залишитися на вулиці? Ви вже на розлучення натякаєте?

– Рано чи пізно це відбувається у всіх. Ось я вже двічі розлучилася. Чоловіки завжди гуляють ліворуч. А що як вона покохає іншого?

– Ліворуч, праворуч, навіщо бажати такого власній дочці!

– Ось я й прийшла домовитись. Я, хоч і молода була, зажадала компенсацію з двох чоловіків. Тепер ми з моїм третім чоловіком живемо у моїй квартирі. Іти повинен мужик!

– Зрозуміло. Приходить чоловік, йде чоловік. У чомусь ви маєте рацію. Якщо наші діти розлучаться, то мужик піде. Але я думаю, що цього не станеться.

– Я рада, що ви мене зрозуміли.

– Я рада, що ви прийшли зі своїми порадами. При розлученні Дмитро перший покине цю квартиру.

Квартиру мати Дмитра оформила на себе, хоч спочатку хотіла на сина. Хто знає цих нових родичів? Компенсації їм подавай! Звичайно, нікуди вона сина не вижене, та й у життя його сім’ї втручатися не буде.

Дмитро та Поліна зрозуміли та ухвалили її рішення. Гроші матері, вирішувати їй, та й не подарунок це, просто житло для них. Попереду у них своє життя, і вони вирішили заробити на свою спільну квартиру.

Мати Поліни не особливо цікавилася життям дочки та зятя поки не з’явилася перша дитина. Спочатку вона давала поради телефоном, а потім вирішила приїхати.

– Я до вас! Це все прибрати. Це переставити. Тут вимити. Поліна займається дитиною, а ти, зятю, прибиранням. Я житиму в цій кімнаті.

– Не треба команди роздавати, ви не вдома! – Сказав Дмитро тещі.

– Тобі слова не давали! Я живу на половині дочки, маю право.

– А хто вам сказав, що тут половина належить Поліні? Тут навіть моєї половини немає.

– Але ж…

– А ось так. Не треба заважати та вказувати моїй дружині. Вона – ваша дочка, але не ваша власність. Командуйте у своїй квартирі.

– Поліна, ти повинна розлучитися з ним, він погано зі мною розмовляє. Компенсація, аліменти. Дитина повинна мати житло! Поліно, ти чуєш мене?

– Ні, мамо! Цього не буде! Я не маю наміру заробляти квартиру, як ти.

– Щось ти смілива стала. Після розлучення до мене не приходь!

– Розлучення не буде! Ми будемо жити довго та щасливо.

Теща Дмитра поїхала. Звичайно вона не чекала такого прийому, і навіть свасі влаштувала скандал з приводу поганого виховання сина. Та не на тих напала.

– Тепер ви справді сім’я. Своє треба відстоювати.

Поліна та Дмитро придбали квартиру в іпотеку, коли їхній син пішов в перший клас. Спочатку вони її здавали, а потім переїхали, залишивши двокімнатну батькам Дмитра.

Вони допомагали з виплатами, з дитиною, але в сім’ю зі своїми порадами не лізли. Лише іноді, якщо попросять, підказували. Трохи згодом Поліна народ ила дочку.

Мати Поліни більше не показувалася. Вона звикла командувати, а тут її авторитет підірвали, нічого не зробили за її вказівками. Внуки її теж не дуже цікавили. Якщо вже дочка відбилася від рук, то що чекати від них…

Залишайте свої думки в коментарях, підтримайте автора вподобайками!